Зміни природних ландшафтів та господарська діяльність призводить до втрати великої частки степів. Недавні дослідження (протягом 2008–2017) продемонстрували високе значення існування старих цвинтарів, які сприяють збереженню степових созофітів. Площа старих цвинтарів Нижнього Дніпра коливається від 0.43 га до 6,79 га. У список флори судинних рослин входять 388 видів з 10 цвинтарів. Загальне багатство видів варіювало від 104 до 217 (у середньому по видів 154 види). Флора старих цвинтарів включає до 226 родів, 62 родини, 3 класи та 2 відділи. Зазвичай на цвинтарях Нижнього Дніпра зустрічаються рідкісні види, які протягом тривалого часу зберігаються на старих цвинтарях та сприяють збереженню виду in situ разом зі степовим покривом, проте рослинний покрив зберігається не на всіх цвинтарях, а лише на тих, які були закладені на цілинній та нерозораній ділянці степу, поблизу старих сел чи міст. На старих цвинтарях знайдено 22 видів судинних рослин 5,65 %, які підлягають охороні з них 5 видів рослин включені до Червоної книги України: Astragalus henningii, Stipa capillata, Stipa lessingiana, Stipa ucrainica, Tulipa biebersteiniana, та 17 видів судинних рослин, які включено до Червоного Списку Херсонської області: Amygdalus nana, Bellevalia sarmatica, Centaurea trichocephalla, Convallaria majalis, Dianthus andrzejowskianus, Elytrigia pseudocaesia, Ephedra distachya, Fraxinus excelsior, Iris halophila, Limonium platyphyllum, Linaria macroura, Muscari neglectum, Peucedanum ruthenicum, Prangos odontalgica, Quercus robur, Veronica capsellicarpa, Vinca herbacea.

В субальпійському поясі Чорногори (Карпати) проведено популяційний аналіз трав'яних багаторічників в ізольованому рослинному угрупованні Ulmarietum centaureosum. В статті обговорюються закономірності природних трансформацій їх популяційно-онтогенетичної і популяційно-віталітетної структури, як наслідок загальної демутації рослинності в Чорногорі. Стаціонарні дослідження складалися з двох етапів: початкового (1974–1980 роках) і заключного (2019–2020 роках). Їх результати дозволили обґрунтувати і узагальнити характерні зміни спектрів онтогенетичних (вікових) станів і віталитетного складу трав'яних компонентів угруповання Ulmarietum centaureosum за різних умов. Зроблено висновок, що навіть за глибокої пасовищної деградації лучних угідь, які відбувалися на цій території в минулому, унікальний видовий склад Ulmarietum centaureosum зберігся саме завдяки ізоляції від них. В 1974 році в Ulmarietum centaureosum налічувалося 28 видів трав'яних багаторічників. Деякі з них відносяться до рідкісних, ендемічних або реліктових видів Карпат. Флористичне ядро Ulmarietum centaureosum сформовано 8–10 популяціями. І до нинішнього часу їх склад практично не змінився. Формально, видове різноманіття майже не змінилося, а навіть підвищилося до 30 видів. Втім, хоча аборигенні популяції і донині не втратили своєї життєздатності, але за ознаками віталітетно-онтогенетичної структури, їх стан помітно погіршився. За результатними популяційного аналізу автор негативно оцінює перспективу подальшого збереження унікального видового складу в угрупованні Ulmarietum centaureosum. Зроблено висновок, що демутаційні зміни сприяли активізації насіннєвого відновлення та інвазійного протоку насіння з оточуючих угруповань, призвели до погіршення стану популяцій аборигенних видів в угрупованні Ulmarietum centaureosum. Внаслідок порушення його природної ізоляції, з його складу вже зникло два таких види, а в більшості інших виявлені ознаки деградації популяційної структури. Натомість, за час спостережень сюди вселилося чотири вторинних види трав'яних багаторічників. За думкою автора, саме це становить реальну загрозу для збереження життєздатності і природного складу популяцій аборигенних видів в рослинному угруповання Ulmarietum centaureosum.

Досліджено еколого-ценотичні особливості популяції коручки чемерниковидної (Epipactis helleborine) у спонтанних (трансформованих і відновлювальних) лісових фітоценозах із переважанням у деревостані Carpinus betulus, Acer platanoides та Quercus robur в урочищі «Лиса гора» (Київ). Раніше було відомо декілька знахідок цього виду на території регіонального ландшафтного парку «Лиса гора», що дозволило здійснити порівняльний хорологічний аналіз Epipactis helleborine та ймовірність поширення (міграції) у часі та просторі в зв’язку з природними (залісення, зміна затінення, сукцесійні процеси, конкуренція видів, ерозія ґрунтів) та антропогенними (витоптування вздовж доріг, формування освітлених ділянок, заповідний режим) впливами. Аборигенна популяція автохтонного походження досить велика за площею (~1500×500 м) і утворена близько 1000 особин всіх онтогенетичних стадій, які розміщені в основному у центральній частині урочища «Лиса гора» і є ймовірно однією з найбільших і стійких (гомеостазних) популяцій в Україні. Було відображено сучасний стан популяції Epipactis helleborine, визначено її синтаксономічний статус та обґрунтовано гіпотезу перспектив подальшого розвитку. З’ясовано закономірності онтогенезу Epipactis helleborine в урбаністичних умовах зростання на орографічно диз’юнктивній, фрагментованій території. Виявлено досить високу стійкість (віталітетність) до рекреаційного впливу, витоптування, затінення, а також задовільну конкурентну спроможність у лісових синузіях, резистентність до захворювань і посушливих погодно-кліматичних умов. Лісові фітоценози з Epipactis helleborine належать до класу Carpino-Fagetea sylvaticae, порядку Carpinetalia betuli, союзу Carpinion betuli, асоціація Galeobdolo lutei-Carpinetum.

Проектований ботанічний заказник місцевого значення «Вовчі Води» знаходиться у східних околицях міста Вовчанськ (Чугуївський (колишній Вовчанський) район, Харківська область, Україна) і охоплює 47 га. Територія перспективного об’єкту Природно-заповідного фонду включає у себе крейдяні відслонення, степові ділянки, заплавні луки на правому березі річки Вовча, стихійні звалища, дороги та стежки, зруйновані будівлі колишнього цегляного заводу. Це місце відомо кількома знахідками рідкісних видів, але детальних флористичних досліджень раніше не проводились. Цегляний завод працював там з кінця XIX до кінця XX століть. Це стало причиною трансформованих та зруйнованих ландшафтів і відсутності флористичних досліджень цієї ділянки. Протягом 2018-2020 років було здійснено 13 експедиційних виїздів. За результатами досліджень складено анотований список судинних рослин досліджуваної території. Список включає інформацію про сучасну наукову назву виду, його відносну зустрічаємість, характер розповсюдження на досліджуваній території, гігро- та ценоморфу, приналежність видів до адвентивної або раритетної фракції флори тощо. Список містить 206 видів, які відносяться до 47 родин, 3 класів і 2 відділів судинних рослин. Найбільші за видовим різноманіттям родини – це Asteraceae (35 видів; 16,9 %), Poaceae (20 видів; 9,7 %), Fabaceae (20 видів; 9,7 %), Lamiaceae (19 видів; 9,2 %), Scrophulariaceae (13 видів; 6,3 %), Rosaceae (9 видів; 4,3 %) Ranunculaceae (7 видів; 3,4 %), Apiaceae, Boraginaceae, Rubiaceae (по 6 видів у кожній; 2,9 %). Досліджувана територія має велике наукове та природоохоронне значення. Тут зростають 25 видів, які мають созологічну цінність. До Червоної книги України занесено 10 видів, 15 видів – включені до Офіційного списку регіональних рідкісних видів рослин Харківської області.

На основі 8382 геоботанічних описів та із використанням сучасних методів статистичної обробки даних встановлена синтаксономічна різноманітність рудеральної рослинності України. Вона репрезентована 8 класами, 16 порядками, 36 союзами і 205 асоціаціями, з яких 29 для території України наводяться уперше. Найбільшим синтаксономічним багатством відзначаються класи Stellarietea mediae, Artemisietea vulgaris та Galio-Urticetea. Установлені провідні фактори територіальної диференціації рудеральних рослинних угруповань та виявлені особливості їхнього біогеографічного розподілу. Синхорологічна специфіка класів Stellarietea mediae і Artemisietea vulgaris проявляється на рівні союзів. Ценози Scleranthion annui, Salsolion ruthenicae, Malvion neglectae, Arction lappae поширеніші у лісовій і лісостеповій зонах; термофільні і ксерофільні фітоценози Hordeion murini, Lactucion tataricae, Dauco-Melilotion і Onopordion acanthii – частіше трапляються у степовій. Регіональна специфіка класів Robinietea, Polygono-Poetea annuae та Plantaginetea majoris, які виявлено у всіх ботаніко-географічних зонах, відображена на рівні асоціацій. Переважно у антропогенних екотопах лісової та лісостепової зон зафіксовані нітрофільні мезофітні та мезогігрофітні угруповання класів Galio-Urticetea та Bidentetea. Географічним приуроченнням виключно до Карпатського регіону, Українського Полісся та північного Лісостепу характеризуються ценози Epilobietea angustifolii. На основі аналізу змін синтаксономічної структури рудеральної рослинності України упродовж останнії 30 років установлено, що рівень її ценотичного різноманіття значно підвищився, насамперед за рахунок збільшення інтенсивності та різновидів антропогенних навантажень на природні екосистеми.

У цьому повідомленні наведено нові дані щодо лишайників та ліхенофільних грибів в Україні. У ньому наведені нові записи, виключення та підтвердження для адміністративних областей України таксонів з родів Absconditella, Alyxoria, Arthonia, Athelia, Briancoppinsia, Buellia, Buelliella, Caloplaca, Candelariella, Chaenotheca, Circinaria, Clypeococcum, Didymocyrtis, Diplotomma, Hypocenomyce, Lawalreea, Lecania, Lecidea, Lichenochora, Lichenoconium, Lichenostigma, Micarea, Monodictys, Mycomicrothelia, Muellerella, Naevia, Pachyphiale, Parmeliopsis, Pertusaria, Phaeophyscia, Phoma, Physcia, Physconia, Piccolia, Placynthiella, Polycoccum, Polyozosia, Porpidia, Pronectria, Protoparmeliopsis, Pseudoschismatomma, Punctelia, Ramalina, Rinodina, Sarcopyrenia, Sclerophora, Sphaerellothecium, Staurothele, Strangospora, Stigmidium, Taeniolella, Tephromela, Thelocarpon, Tuckermannopsis, Verrucaria, Xanthoparmelia, Xanthoria, Zeroviella. З них 24 види лишайників та ліхенофільних грибів є новими для Харківської області, 13 видів – для Рівненської області, 9 – для Миколаївської області, 6 – для Херсонської області, 3 – для Запорізької області, 3 – для Івано-Франківської області, 3 види нових для Тернопільської області, по 2 види нових для Дніпропетровської та Закарпатської, Чернівецької та Волинської областей, по одиному новому виду для Чернігівської, Хмельницької, Київської, Полтавської, Сумської областей та 5 нових видів для Автономної Республіки Крим.