В статті наводиться анотований список флори судинних рослин лісистої частини урочища Буркутські плавні, що займає площу 350 га на Чалбаській арені Нижньодніпровських пісків (околиці села Буркути Голопристанського району Херсонської області). Він включає 425 видів з 252 родів, 75 родин, 5 класів та 4 відділів, серед яких 247 видів зазначаються нами вперше для флори урочища. Натомість нам не вдалося виявити лише 21 вид, що наводилися раніше. Для кожного виду вказуються літературні посилання, флорокомплексна приуроченість, частота трапляння, а також созологічний статус. Флора урочища відрізняється надзвичайно високим рівнем видового багатства – 48,1% флори Нижньодніпровських пісків, займаючи при цьому лише 0,22% їх площі. В складі флори урочища налічується 25 созофітів (5,9%). Висока созологічна цінність флори урочища Буркутські плавні зумовлена також значною участю в її складі гляціальних реліктів, північних видів на південній межі ареалу та ендемічних рослин. На сьогодні лише частина урочища входить до складу Національного природного парку «Олешківські піски» (50 га, або 14,3%). В результаті залишаються не охопленими охороною 264 види (62,1%) флори урочища, в тому числі і 7 созофітів (Ceratophyllum tanaiticum, Dactylorhiza incarnata, Dryopteris carthusiana, Polygonatum odoratum, Potamogeton sarmaticus, Salvinia natans, Stachys officinalis). Наведені показники переконливо доводять недостатність охорони флористичного різноманіття урочища на даному етапі. У зв’язку з цим необхідно взяти урочище Буркутські плавні під охорону в повному обсязі, включивши його до складу Національного природного парку «Олешківські піски».

Останнім часом, у зв’язку з бурхливим розвитком і впровадженням нанотехнологій у народному господарстві, біології та медицині, дослідження наночасток біогенних металів є актуальною темою, що відкриває перспективи для їх практичного використання. Ріст є інтегральним показником фізіологічного стану рослин, а їх водоутримуюча здатність є інформативним показником водного обміну рослин та стійкості до змін умов навколишнього середовища. У зв’язку з цим, метою роботи було дослідити ростові параметри та показники водного режиму проростків пшениці (Triticum aestivum) двох сортів – Миронівська 808 та Renan, отриманих із насіння обробленого колоїдними розчинами наночасток срібла та міді. Реакцію проростків пшениці на дію обробки наночастками оцінювали за зміною приросту довжини і маси органів і виражали як індекс толерантності. За дії наночасток довжина та маса надземної та підземної частин проростків обох сортів змінювалася, що позначалося на індексу толерантності. Досліджувані неіонні колоїдні розчини наночасток біогенних металів діяли як стимулятори ростових процесів, причому ефект наночасток срібла на ці показники був більше вираженим. Передпосівна обробка насіння наночастками срібла і міді позитивно вплинула і на водоутримуючу здатність проростків. При цьому наночастки срібла продемонстрували вищу ефективність запобігання розвитку водного дефіциту у проростків пшениці обох сортів. Було показано, що передпосівна обробка насіння наночастками срібла та міді стимулює ростові процеси і підвищує водоутримуючу здатність рослинного організму, що є підставою для подальших досліджень та використання розчинів найбільш ефективних наночасток у біологічних та сільськогосподарських цілях.

У публікації наведено результати комплексного дослідження макро- та мікроморфологічних особливостей генеративних органів зникаючого виду Linnaea borealis, занесеного до Червоної книги України. З використанням світлової та сканувальної електронної мікроскопії досліджено особливості будови пилкових зерен, квіток і плодів. Виявлено додаткові ознаки, які можна використовувати для вирішення спірних питань таксономії родини Caprifoliaceae. Квітка L. borealis майже зигоморфна, має п’ять лінійно-ланцетних, зрослих при основі чашолистків, віночок трубчасто-дзвоникуватий, всередині опушений стрічкоподібними волосками лише на широкоовальних лопатях відгину; чотири тичинки двосильні, з ниткоподібними нитками та вузько-еліпсоїдальними, серпоподібно зігнутими, рухливими пиляками; маточка з нижньою, яйцеподібною зав’яззю, вузьким стовпчиком та з лійкоподібною приймочкою. Вперше нами відмічено плаский яйцеподібний виріст на апікальній частині в’язалець тичинок. Уточнено паліноморфологічні особливості L. borealis: пилкові зерна 3(4)-борозно-орові, еліпсоїдальні, сфероїдальні або сплющено-сфероїдальні за формою, в обрисі з екватора еліптичні, овальні або округлі, з полюса слабко 3-лопатеві, округло-трикутні або округло-чотирикутні, середніх та великих розмірів, з шипикуватою скульптурою екзини. Виявлено мікроморфологічні особливості поверхні плодів – горбкувата структура та наявність опушення, представленого криючими простими та залозистими трихомами. Виділено три морфологічних групи простих волосків (довгі, середні та короткі) та дві групи залозистих волосків (короткі з маленькими головками та довгі з великими головками). Відзначена чітка локалізація волосків вказаних груп на певних ділянках поверхні плоду та плодоніжки.

Метою дослідження було кількісне визначення внеску солоності, освітленості, нітрату, фосфату та їхної взаємодії до врожаю Dunaliella salina за кількістю клітин та накопиченням b-каротину. Щоб запобігти змішенню ефектів факторів-умов з вичерпанням факторів-ресурсів, водорість вирощували в періодичній культурі з підживленням. В дослідженому діапазоні факторів (освітленість 2–8 клк, солоність 1–4 M NaCl, KNO₃ 0–80 мг/л, K₂HPO₄ 0–10 мг/л), нітрат і фосфат сильніше впливали на продуктивність культури за кількістю клітин та накопиченням b-каротину, ніж солоність та освітленість. Вплив солоності та освітленості залежав від біогенів та попередньої забезпеченості інокуляту ними. Загальна сила впливу h² біогенів на врожай клітин складала 0,59 для неголодуючого за біогенами інокуляту та 0,43 для голодуючого інокуляту, тоді як загальна сила впливу факторів-умов – 0,10 та 0,12 відповідно. Щодо вмісту b-каротину в клітинах, загальна сила впливу біогенів на клітини, вирощені з неголодуючого та голодуючого інокулятів дорівнювали 0,71 та 0,58, і факторів умов – 0,8 та 0,5 відповідно. Залишкова дисперсія врожаю клітин і вмісту b-каротину в клітинах була віднесена до взаємодії солоності та освітленості з біогенами. Поєднання високих значень солоності та освітленості мало свій власний, не змішаний з вичерпанням поживних елементів, але менший індукуючий вплив на накопичення b-каротину. Найбільший вміст b-каротину 53 пг на клітину спостерігався в культурі, вирощеній з голодуючого інокуляту за дефіциту фосфору. Поєднання високих значень солоності та освітленості давало 17 пг b-каротину на клітину порівняно з близько 5 пг за оптимальних умов культивування. Дозування біогенів має бути найпотужнішим інструментом управління біосинтезом в культурі D. salina.

У статті підведено підсумки вивчення бріофлори урочища за 1983–2017 роки. Урочище розташоване на Чалбаській арені Нижньодніпровських пісків на півдні степової зони України за 20–25 км від берега Чорного моря. На позитивних елементах рельєфу домiнує псамофiтний степ, на негативних – луки та водно-болотні угруповання в комплексi з березовими, вільховими, осиковими та дубовими гайками. Вони є залишками лісів Геродотовської Гілеї. Значна частина пісків заліснена сосновими насадженнями. Бріофлора нараховує 63 види 36 родів 23 родин відділів Marchantiophyta та Bryophyta. Переважають види Bryopsida – 54, що складає 79,38% бріофлори. Домінують родини Amblystegiaceae та Brachytheciaceae, 9 та 8 видів відповідно (25,93%). У родовому спектрі переважають Brachythecium, Sphagnum та Оrthotrichum (по 8,10%кожен). Домінують бореальні (29 видів або 45,82%) та неморальні (23 види – 36,34%), що мігрують по річкових долинах з північних зон на південь. Міграційний характер бріофлори підкреслюють, також, типи ареалів видів: біполярний – 25 видів (39,5%) та голарктичний – 16 (25,28%). Серед екоморф домінують мезоксерофіти – 20 видів (31,6%), геліосціофіти – 33 (52,14%), інцертофіти – 52 (82,16 %), олігомезотрофи та мезотрофи (по 18 видів (56,88%), з біоморф – килим плоский – 18 видів (28,44%) та дернина рихла або пухка – 16 (25,28%), переважають дводомні види – (53,2%), за ценотичною активністю - середньо активні – 18 (28,44%) та неактивні – 17 (26,28%). Видів синантропної апофітної фракції 31 вид (49,2%). Найбільший інтерес викликають сфагнові мохи, їх знайдено 5 видів. Урочище Буркутські плавні є найпівденнішим знаходищем сфагнових мохів в Україні, що заслуговує на охорону, а саме на включення усіх місцезростань сфагнів до національного природного парку «Олешківські піски». Наводяться точки зору щодо часу та шляхів міграції сфагнів та інших бріофітів на південь України.

На території Чалбаської арени нижньодніпровських пісків виявлено 160 видів лишайників, ліхенофільних та близьких до лишайників грибів, серед яких Absconditella lignicola, Anaptychia crinalis, Bacidia fraxinea, Ramalina canariensis виявились новими для рівнинної частини України, а Caloplaca monacensis, Chaenotheca chlorella, Cladonia macilenta, Heterocephalacria physciacearum, Lecanora chlarotera, Lepraria lobificans, Porina aenea, Punctelia subrudecta – для її степової зони. Біотопи урочища Буркутскі плавні Чалбаської арени, де сконцентровано 77% видів досліджених груп організмів за відношенням до усього їх різноманіття на нижньодніпровських пісках, ми пропонуємо вважати однією із «гарячих точок» різноманіття степової зони України. Чалбаська арена репрезентує значну кількість «північних» елементів, поширення яких, скоріше всього, пов'язане із закінченням останнього зледеніння близько 10–12 тис. років тому та початком голоцену. Ймовірно, лишайники Absconditella lignicola, Сandelariella kuusamoensis, Punctelia subrudecta, Usnea glabrescens можна оцінити як релікти раннього голоцену. Ми гіпотетично допускаємо, що проникнення атлантичних видів, таких як Anaptychia crinalis, Athallia alnetorum, Bacidia fraxinea, Candelaria pacifica, Ramalina canariensis до території нижньодніпровських арен скоріше всього розпочалося у другій половині голоцену і продовжується дотепер. На території Чалбаської арени виявлено три види лишайників, Cetraria aculeata, Ramalina canariensis, Xanthoparmelia camtschadalis, що занесені до Червоної книги України, та дванадцять видів лишайників,Anaptychia ciliaris,Bacidia rubella, Candelaria concolor, Chaenotheca trichialis, Flavoparmelia caperata, Lecania ephredrae, Parmelina quercina, Parmelina tiliacea, Placynthiella olygothropha, Phlyctis argena, Usnea hirta, U. glabrescens, занесених до Червоного списку Херсонської області. До наступного регіонального переліку видів, що потребують охорони, пропонується включити дванадцять видів вразливих лишайників: Absconditella lignicola, Anaptychia crinalis, Athallia alnetorum, Bacidia fraxinea,Candelaria pacifica, Cladonia macilenta, Caloplaca monacensis, Lepra albescens, Chaenotheca chlorinа, Porina aenea, Pseudoschismatomma rufescens, Punctelia subrudecta. Для охорони біотопів Чалбаської арени та моніторінгу популяцій вразливих видів лишайників пропонується розширити територію Національного природного парку «Олешківські піски» та створити на більшості території Чалбаської арени Регіональний ландшафтний парк «Гілея».

В результаті проведених мікологічних досліджень, спрямованих на вивчення афілофороїдних грибів, в Ічнянському Національному природному парку (Україна, Чернігівська область, Ічнянський район) було виявлено новий для мікобіоти України вид трутового гриба Postia ptychogaster. Зазначений вид був знайдений в різних стадіях розвитку на деревині Picea abies, яка є найсприятливішим субстратом для його розвитку. Характерною особливістю даного виду є здатність утворювати анаморфну стадію, яка передує розвитку телеоморфної. Це досить нетипове явище для представників порядку Polyporales. Для дослідженого зразка наведені макро- та мікроморфологічні ознаки анаморфної і телеоморфної стадій, що супроводжуються оригінальними фотографіями та рисунками. Також обговорюються екологічні особливості й загальне поширення P. ptychogaster у світі. Встановлено, що ценооптимум зазначеного виду знаходиться в межах зони хвойних лісів. Це підтверджується тим фактом, що він найбільше поширений у країнах Північної Європи. У Центральній Європі цей вид зустрічається значно рідше, а з усіх південноєвропейських країн відомий лише в Італії. Вірогідно, що P. ptychogaster у зоні мішаних лісів знаходиться на південній межі свого ареалу. Нам вдалося виявити його у лісостеповій зоні. Зважаючи на те, що Ічнянський національний природний парк розташований у північній частині лісостепової зони, яка безпосередньо межує з зоною мішаних лісів, ймовірно, тут був наявний необхідний субстрат для розвитку P. ptychogaster. Можна припустити, що зазначений вид може бути виявлений і в інших регіонах України, зокрема у зоні мішаних лісів та на півночі лісостепової зони. Однак для підтвердження цього припущення необхідний пошук нових зразків.