Подано відомості про знахідку Ionoxalis tetraphylla (Cav.) J. Rose (Oxalis tetraphylla Cav.) (Oxalidaceae), нового для флори України виду адвентивних рослин. Вид має центральноамериканське походження, його первинний ареал охоплює Мексику, Панаму, Гватемалу, Коста Ріку, Карибські острови. Вторинний ареал поширюється на Європу, Азію, Австралію. Вид був знайдений у сусідніх з Україною країнах, зокрема в Росії та Білорусі. Як вид, що натуралізувався, він був відмічений у деяких країнах Південної Європи. Основними центрами культивування виду в Україні є Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України, Ботанічний сад ім. акад. О.В. Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Ботанічний сад Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Ботанічний сад Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара,  Ботанічний сад Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, Сирецький дендрологічний парк (Київ), а також приватні сади та зелені господарства в Києві та Київській обл., Одесі, Кам’янець-Подільському (Хмельницька обл.) та, безумовно, в інших регіонах країни. Дані щодо спонтанного поширення рослин виду з місць культури дотепер в Україні відсутні. Вперше здичавілі рослини I. tetraphylla зафіксовані у 2019 році у с. Довжик Житомирського р-ну Житомирської обл. Вони відмічені на узліссі старого соснового лісу, біля стежки рослини пережили зиму 2019/2020 роках. Наведено таксономічні, морфологічні, географічні (первинний та вторинний ареали) та екологічні характеристики виду. За часом занесення вид є кенофітом, за способом занесення – ергазіофітом, за ступенем натуралізації в Україні – ефемерофітом. Досліджений вид є мезотрофом, мезофітом, сцио-геліофітом. В умовах України він рясно цвіте, але майже ніколи не утворює насіння та розмножується вегетативно – дочірніми цибулинками. Представлено карту поширення виду (спонтанно та в культурі) в Україні.

Представлено конспект раритетної компоненти флори лісових екосистем Галицького національного природного парку, оцінено характер поширення раритетних видів судинних рослин та стан їх популяцій. Галицький національний природний парк розташований в Галицькому районі Івано-Франківської області, створений у 2004 році й займає площу 14684,8 га. Більша частина парку (81,1 %) припадає на ліси, серед яких переважають чисті та змішані дубові (Querceta roboris), букові (Fageta sylvaticae) й грабові угруповання (Carpineta betuli). Інвентаризацію рослинного покриву лісових екосистем парку проводили впродовж 2008–2019 років, за результатами якої у лісових угрупованнях і на узліссях виявлено 303 види судинних рослин, з яких 63 види (20,8 %) – раритетні. До переліку раритетних видів віднесли види, включені до Червоної книги України та офіційних міжнародних охоронних переліків, а також види, які перебувають під загрозою зникнення у регіоні дослідження, оскільки представлені малою кількістю локалітетів, або їх популяції мають малу чисельність. Регіонально рідкісні види відібрані на підставі аналізу результатів наших польових досліджень, матеріалів гербарних фондів. Встановлено, що третина раритетних видів (33,3 %) відзначається широкою ценотичною амплітудою, дещо менше їх приналежні до рослинності узлісь (26,2 %). Більшість раритетних видів з вузькою ценотичною амплітудою приурочені до букових лісів (19,1 %). Раритетні види суттєво відрізняються за частотою трапляння. Серед них істотно переважають рідкісні види, зокрема 61 % видів на сьогодні відомі з 1–5 локалітетів; особливо рідко (1–2 локалітети) трапляються 25 видів. Частка видів, відомих з 6–10 локалітетів, становить 26,6 %. Видів, що трапляються порівняно часто (11–20 відомих локалітетів і понад 20 локалітетів), порівняно мало (по 6,2 %). Найбільш поширеними є Lilium martagon, а також деякі представники родини Orchidaceae. Для більшості раритетних видів притаманна низька загальна чисельність, зокрема 81,2 % видів знайдені у кількості від кількох особин до кількох сотень. Найбільшу занепокоєність викликають види, загальна чисельність яких у парку становить по кілька особин (15,6 %). До них належать Circaea alpina, Atropa bella-donna, Campanula latifolia, Phyteuma spicatum, Epipactis atrorubens тощо.Найбільші частки припадають на види із загальною чисельністю по кілька десятків, а також по кілька сотень виявлених особин (сумарно 65,6 %). Чисельніших видів виявлено мало. Дев’ять видів відомі у кількості по декілька тисяч особин, а три види (Allium ursinum, Galanthus nivalis і Leucojum vernum) – понад мільйон особин. Встановлено, що 52,4 % популяцій раритетних видів рослин лісових екосистем Галицького національного природного парку перебувають у критично поганому стані, 28,6 % – у поганому, 14,3 % – у задовільному стані. І лише стан 4,8 % популяцій можна охарактеризувати як добрий. За результатами досліджень, близько 95 % видів потребують охорони й постійного моніторингу чисельності популяцій, а 51 вид рослин, які відзначаються низькою чисельністю та поганим станом популяцій, вимагають нагальної розробки та впровадження менеджмент-планів щодо відновлення їх чисельності.

У статті охарактеризовані роль та перспективи використання сучасних фітосоціологічних баз даних для комплексних геоботанічних досліджень. На основі аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду створення такого роду інформаційних ресурсів обґрунтовано необхідність їх розбудови та стандартизації шляхом формування національної інфраструктури для введення, накопичення та зберігання фітосоціологічних даних України. Така інфраструктура передбачає розроблення та впровадження уніфікованих технічних протоколів та нормативно-методичних правил дигіталізації, компіляції, менеджменту та використання фітосоціологічних даних для комплексних метааналізів. Технічні протоколи в рамках однієї програмної оболонки мають об’єднати єдиний флористичний список для введення даних щодо видового складу фітоценозів, а також уніфіковану форму заголовних даних для додавання іншої інформації щодо рослинних угруповань. Базуючись на аналізі наявних флористичних списків, що використовуються українськими фітосоціологами обґрунтовано необхідність створення нового найбільш повного флористичного зведення із актуальними таксономічними даними, що періодично оновлюватимуться. Такий список має об’єднати усі відомі з території України таксони судинних та криптогамних рослин, бути максимально повним та коректним. Розроблена стандартна структура метаданих для введення інформації щодо вертикальної і горизонтальної будови угруповань, екологічних та фізико-географічних умов, созологічної цінності, а також біотопічної та синтаксономічної належності кожного геоботанічного опису. Запропоновано систему комунікації для отримання фітосоціологічної інформації необхідної для конкретних досліджень, а також можливі форми контролю за потоками та використанням інформації захищеної авторським правом. Розроблено форми доступу до даних, механізми їх отримання та перелік правил щодо регламентації дотримання норм авторського права та наукової етики під час використання даних у процесі аналізів.

У статті проаналізовано історичний розвиток флористичних досліджень, що пов’язані з суходільними луками на території Середньоруської підпровінції Лісостепу України починаючи з ХІХ століття. Всього опрацьовано більш ніж 200 літературних першоджерел, серед яких представлені загальні роботи натуралістів, флористичні списки та знахідки рідкісних видів на території Сумського та Харківського геоботанічних округів. З опрацьованих літературних праць, бачимо, що до 1900 року роботи носили здебільшого флористичний характер, а вже до 1920 року у деяких працях подано відомості про рідкісні види рослин. З 30-х років минулого століття науковці починають займатися питаннями географії та систематики рослин. Наступним напрямком є дослідження рослинності, що активно розвивалось з 60-х років. І майже одразу, після створення у 1967 році Державного комітету з охорони природи, досить стрімко почав розвиватись созологічний напрямок. Починаючи з 2000 року є різкий скачок у кількості робіт, що так чи інакше мають відношення до флори суходільних луків. Дійсно, сьогодні можна знайти дещо більше робіт созологічного напрямку, особливо присвячені вивченню ботанічних заказників. Встановлено, що найбільша кількість робіт пов’язана з територіями околиць міст Харків, Суми, Богодухів, Охтирка, Тростянець. Проте, з кінця минулого століття, важливими осередками багаторічних моніторингових досліджень суходільних луків є біологічні стаціонари: біологічна станція біологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна у селі Гайдари (Харківська область) та біологічний стаціонар «Вакалівщина» Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (Сумська область). Загальною особливістю більшості досліджених праць, є те, що автори вказують про необхідність збереження суходільних луків, які через надмірну господарську діяльність майже повністю розорані. У результаті аналізу літературних даних, бачимо, що суходільні луки досліджені фрагментарно.

Для оцінки просторового розподілу мохоподібних на території Східної Європи були проаналізовані більше 53 000 місцезнаходжень 1296 видів в 397 квадратах розміром 100 х 100 км. Кількість видів в межах (або щільність) одного квадрата варіює від 591 (південний захід Кольського півострова) до менш ніж 50 (в посушливих степових і напівпустельних регіонах в південній частині Східної Європи і ряду арктичних і північно-тайгових мало вивчених територій). Виділено 8 центрів видової різноманітності мохоподібних Східної Європи: Кольський, Південно-Карельський, Уральський, Естонський, Смоленсько-Московська височина, Карпати, Чорноморський, Кавказький, а також 7 проміжних субцентрів: Архангельський, Тіманський, Нарочанський, Волзько-Камський, Південно-Уральський, Біловезький, Київсько-Мозирський. Дана їх характеристика і наведені унікальні види. Запропоновано структурну модель організації та взаємозв'язків бріофлори Східної Європи. Гірські райони є зосередженням максимальної різноманітності і притулком для багатьох рідкісних видів мохоподібних в регіоні. Центральним сполучним ядром системи є Смоленсько-Московська височина. Саме через цей центр біорізноманіття здійснюється  зв'язок між західними і східними частинами бріофлори Східної Європи. Найбільш зв’язуючим елементом просторової структури бріофлори Східної Європи є Київсько-Мозирський субцентр (5 ребер), саме через нього здійснюється основна міграція бріофітов з півночі на південь і назад. Біловезький і Нарочанський субцентри мають по 4 ребра і також активно сприяють міграційному процесу. Через піднесені ділянки Архангельського та Тіманського субцентрів здійснюється зв'язок Кольського і Південно-Карельського регіонів з Уралом. Найбільш ізольованим в регіоні є Кавказ, який здійснює зв'язки з іншими центрами через Чорноморський центр.

У статті представлено результати дослідження кількості каротиноїдів міцелію L. sulphureusза дії LED лазерів: BRP–3010–5, з випромінюванням червоного спектру з довжиною хвилі 635 нм, BBP–3010–5 з випромінюванням синього спектру з довжиною хвилі 405 нм та BGP–3010–5 з випромінюванням зеленого спектру з довжиною хвилі 532 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см²) при культивуванні на живильному середовищі з різними концентраціями глюкози. Контролем слугував неопромінений міцелій. Встановлено, що найефективнішим для синтезу каротиноїдів є використання глюкозо-пептонного середовища з концентрацією глюкози 10 г/дм³ у комплексі з опроміненням міцелію зеленим світлом довжиною хвилі 532 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см²). За дії цього режиму опромінення для штаму L.s.-18 вміст каротиноїдів у міцелії зріс на 66,1 % відповідно до контролю. Лазерне опромінення міцелію синім світлом довжиною хвилі 405 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см²) збільшило кількість каротиноїдів для штаму L.s.-18 на 46,7 %. Опромінення червоним світлом довжиною хвилі 635 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см²) сприяло зростанню кількості каротиноїдів для штаму L.s.-16 гриба L. sulphureus на 28,9 %. Встановлено, що використання глюкозо-пептонного середовища з концентрацією глюкози 8 г/дм³ у комплексі з опроміненням міцелію зеленим світлом довжиною хвилі 532 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см²) було менш ефективним. За цих умов вміст каротиноїдів у міцелію зріс для штаму L.s.-17 на 62,3%. Лазерне опромінення міцелію синім світлом довжиною хвилі 405 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см²) збільшило кількість каротиноїдів для штаму L.s.-17 на 30,6% відповідно. Опромінення червоним світлом довжиною хвилі 635 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см²) сприяло зростанню кількості каротиноїдів для штаму Ls-18 гриба L. sulphureus на 16,8% відповідно. Для штаму L.s.-16 кількість каротиноїдів у міцелії не зросла. Під час використання глюкозо-пептонного середовища концентраціями глюкози 6 та 4 г/дм³ у комплексі з лазерним опромінення міцелію червоним (довжина хвилі 635 нм), синім (довжина хвилі 405 нм) та зеленим (довжина хвилі 532 нм) світлом з енергією опромінення 51,1 мДж/см² не відбувалося зростання вмісту каротиноїдів у міцелії.