Проаналізована біоморфологічна структура ценофлор піонерної рослинності України за системою організації життєвих форм К. Раункієра, представленої класами Thero-Salicornietea, Crypsidetea aculeatae, Crithmo-Staticeteа, Аmmоphiletea, Сakiletea maritimae, Isöeto-Nano-Juncetea, Bidentetea, Koelerio-Corynephoretea і Festucetea vaginatae,яка нараховує 844 видів, що відносяться до 79 родин і 338 родів. Встановлено, що у 10 провідних родинах, видовий склад яких становить 72,8 % загальної кількості ценофлори піонерної рослинності, вони представлені гемікриптофітами – 285 видів, або 71,7 % їх загальної кількості, терофітами – 202 (77,1 %), геофітами – 56 (57,6 %), гелофітами – 22 (48,9 %), хамефітами – 16 (69,6 %) і фанерофітами – 3 (15,0 %). Дається порівняння чисельності видів різних життєвих форм у складі провідних родин аборигенної і адвентивної фракцій у розглянутих класах. Виявлено, що співвідношення між видами аборигенної і адвентивної фракцій складає: фанерофіти – 1:0,5, гемікриптофіти – 1:0,41, геофіти – 1:0,13, гелофіти – 1:0,16 і терофіти – 1:1,15. Хамефіти представлені лише аборигенними видами, гідрофіти – відсутні. Виявлено, що у ценофлорах співвідношення чисельності видів спільних біоморф аборигенної і адвентивної фракцій в цілому суттєво не відрізняється від співвідношення у провідних родинах і складає: фанерофіти – 1:0,33, хамефіти – 1:0,05, гемікриптофіти – 1:0,4, геофіти – 1:0,11, гелофіти – 1:0,15 і терофіти – 1:1,13. Порівняння розподілу видів, що мають спільні життєві форми показало подібність ценофлор піонерної рослинності в цілому більше до флор аридної зони, аборигенної фракції – гумідної. Виділені групи кластерів ценофлор, об’єднаних за біоморфологічнми ознаками їх видів. Встановлено, що ценофлори Festucetea vaginatae за показниками біоморф їх видівсуттєво відрізняються від Koelerio-Corynephoretea, що ставить дискусійним питання об’єднання угруповань названих класів в один. Біоморфологічна структура ценофлор розглянутих класів піонерної рослинності України відображає сучасний стан їх еколого-історичного розвитку і може бути використана для порівняння і визначення ступеня подальшої трансформації угруповань під дією природних і антропічних факторів, зокрема, глобального потепління.

В статті розглядається адвентивний компонент урбанофлор Північного Приазов’я (на прикладі м. Бердянськ, м. Приморськ та м. Генічеськ). В результаті досліджень встановлено, що адвентивна фракція урбанофлор Північного Приазов'я налічує 227 видів, які відносяться до 165 родів і 52 родин, що становить більше чверті числа видів урбанофлор. Це свідчить про значне засмічення досліджуваних міст заносними видами рослин. Біоморфологічні спектри життєвих форм досліджуваної флори відображає характер адаптацій адвентивних рослин до набору умов середовища в певному фізико-географічному середовищі. Проведений еколого-біологічний аналіз адвентивної фракції модельних міст Північного Приазов’я, що вказує на процеси «терофітизації» та «ксерофітизаціїї» флори.

Узагальнена інформація про поширення, ценотичну приуроченість, екологічні та біологічні особливості занесеного до Червоної книги України Astragalus ponticus. Сучасний ареал A. ponticus охоплює степові та лісостепові райони Циркумбореальної, Середземноморської та Ірано-Туранської флористичних областей. Розкриті особливості географічного поширення у кожній з країн. В Україні існує два центри поширення A. ponticus. Перший – пов’язаний з степовими р-нами Придніпровської височини та Причорноморської низовини. Другий – знаходиться на південному узбережжі Криму. Наведена інформація про екологічну та ценотичну приуроченість. В Україні популяції A. ponticus локальні, малочисельні, нормальні, повночленні, з переважанням у віковому спектрі генеративних особин. Встановлена причина слабкого насіннєвого відновлення A. ponticus,яка криється у низькій насіннєвій продуктивності, що контролюється поширенням шкідників насіння.

За допомогою методів світлової та сканувальної електронної мікроскопії нами виконане поглиблене дослідження мікроморфологічної будови листків та стебел, ультраструктури плодів, ультраскульптури пилкових зерен Sonchus oleraceus. Це, з одного боку, дозволило виявити наявність різних способів структурної адаптації рослин до зростання в мезофітних умовах, а з другого – показало, що досліджений вид має деякі особливості в структурі, які можуть бути використані систематиками. Так, наше дослідження показало, що ознаки мезоморфності яскраво проявляються у будові практично всіх основних комплексів тканин листка та стебла, зокрема, покривного (крупноклітинність, тонкі клітинні стінки із майже прямими обрисами, наявність ефіроолійних залозок та ефірних олій у клітинах, відсутність опушення, тощо), провідного (багатопучкова середня жилка, виразні водоносні обкладки провідних пучків, крупносудинність ксилеми, та ін.), та мезофілу (малошаровість, крупноклітинність, велика кількість міжклітинників). Паліноморфологічні дослідження показали, що пилкові зерна трикольпоратні, середні за розміром, мають гребені з шипами, та ямчасту або перфоровану ультраскульптуру у міжпорових лакунах та по боках гребенів. На нашу думку, кількісні ознаки (розміри пилкового зерна, шипів, діаметр пор) можуть виявитися діагностичними на рівні виду.

В статті наведено переліки створених українських назв надродових таксонів мохоподібних України – родин, порядків, класів та відділів, оскільки власне українських назв багато з цих таксонів не мали. Українські назви таксонів утворені з українських назв родів (або їх коренів), які були запропоновані недавно (Бойко, 2015), та відповідних суфіксів і закінчень: для назви родини -ев(і), -єв(і), -ов(і), порядку -альн(і), класу -опсид(и), відділу -офіт(и). Наведено перелік таксонів мохоподібних відповідно до сучасної системи мохоподібних, алфавітний перелік українських назв надродових таксонів мохоподібних та алфавітний перелік латинських назв надродових таксонів мохоподібних. 

Наведено дані про зростання 120 видів лишайників та 12 видів ліхенофільних грибів регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» (Одеська область). З них 43 види виявилися новими для регіонального парку, а 9 видів – виключені зі складу його ліхенобіоти. Stigmidium mycobilimbiae Cl. Roux, Triebel & Etayo та Toninia subfuscae (Arnold) Timdal вперше наведено для території України. Знахідки Opegrapha centrifuga A. Massal. та Stigmidium glebarum (Arnold) Hafellner є другими на території України.

В ході дослідження мікобіоти Національного природного парку “Олешківські піски” нами було виявлено 112 видів грибів та грибоподібних протистів: з них слизовиків – 18, зигомікотових – 1, аскомікотових 32 та базидіомікотових – 61 вид. Серед цих видів 14 мають мікофільні, 2 – міксоміцетофільні та 1 – ліхенофільні властивості. Мікофільний гриб Hypomyces albidus Rehm в стадії анаморфи Cladobotryum sphaerocephalum (Berk.) Rogerson et Samuels та міксоміцет Amaurochaete tubulina (Alb. et Schwein.) T. Macbr. вперше зареєстровані на території України. Цікавою знахідкою є Patellaria crassispora H.-O. Baral, nomen provisum, яка також дотепер не була відома з України. Висловлено припущення, що спороношення Mycosphaerella sp., виявлене нами на перезимувалих хвоїнках Pinus palassiana D. Don, вірогідно є досі не описаною телеоморфою гриба Dothistroma pini  Hulbary. Міксоміцет Stemonitopsis microspora (Lister) Nann.-Bremek. вперше зареєстрований у степовій зоні України.

Приведено результати ліхеноіндикаційного дослідження якості приземних шарів атмосферного повітря невеликих і середніх міст Херсонської області: Берислав, Каховка, Нова Каховка. Розраховано числові межі ізотоксичних ліхеноіндикаційних зон та рекомендовано їх використання в ході проведення ліхеноіндикаційних досліджень урбанізованих ландшафтів південного регіону України. Описано видовий склад угрупувань епіфітної ліхенобіоти з території зазначених міст, який налічує 43 види. За показниками розрахованого Індексу чистоти повітря побудовано моделі просторового розподілу ізотоксичних ліхеноіндикаційних зон на вказаних територіях. За порівняльним аналізом розрахованої площі ізотоксичних зон, проведено ранжування досліджених міст за якістю повітря – найвища якість повітря на території м. Берислава, а найнижча у м. Нова Каховка. Найвища якість повітря серед селітебних ландшафтів, у спальних районах м. Каховки, а найнижча – у житлових кварталах Нової Каховки. 

Природна лісова рослинність на Нижньодніпровських пісках представлена азональними березовими, дубовими, осиковими, вільховими та вербово-тополево-ясеневими лісами, що відносяться до трьох класів: Alnetea glutinosaeBr.-Bl. et R.Tx. 1943 ex Westhoff et al. 1946, Salicetea purpureaeMoor 1958, та Dactylo glomerati - Populetea tremulae   Y.O. Vorobyov et I. Solomakha 2014. В складі лісової рослинності Нижньодніпровських пісків налічується 27 созофітів, в тому числі 9 видів включено до Червоної книги України, 5 – Європейського Червоного списку, 1 – Світового Червоного списку та 12 видів включено до Червоного списку Херсонської області. Найбільшою кількістю видів відзначаються березові ліси (12), а найменшою (7) – вільхові.