Проведено порівняльно-морфологічний аналіз ознак квітки, а саме особливостей чашечки і віночка (розміри та форма їх цілісних частин та лопатей), тичинок (їх довжина, розміри пиляків та розширених чaстин тичинкових ниток) та маточки (довжина її стовпчика, розміри приймочки) представників чотирьох видів (С. rotundifolia, С. kladniana, С. polymorpha, С. serrata) підсекції Heterophylla (Nym.) Fed. роду Campanula L.флори України. Встановлено спільні ознаки досліджених видів (форма, розмір чашечки, віночка, тичинок та маточки), також специфічні (співвідношення довжинлопатей чашечки й віночка та їх цілісних частин), які є діагностичними на рівні рядів дослідженої підсекції. Запропоновано до опису ряд Кladnianеaе Dremliuga (ser. nov. prov.).

У статті наведені результати дослідження динаміки рослинності і стратиграфія боліт реліктових форм рельєфу басейну річки Ствиги в межах України та Білорусі.

Болотний комплекс Болото розміщений у Рокитнівському районі Рівненської області (Україна). Стратиграфічний профіль болотного масиву Болото вказує на його міждюнне походження, а сукцесії рослинного покриву, незважаючи на заповідний режим, свідчать про серйозні зміни гідрологічного балансу даної території в цілому і масиву Болото зокрема.

Досліджені болотні комплекси Нівне і Забродище розташовані в Лельчицькому, Житковицькому і Столинському районах Гомельської і Брестської областей (Республіка Білорусь). За рослинним покривом досліджені болота характеризуються як мезооліготрофні. Стратиграфічні профілі боліт Нівне і Забродище з максимальною товщиною торфових відкладів 3.0–3.25 м, наявністю гітії і характером ложа вказують на їх староруслове походження. Переважання мезотрофних видів у складі рослинного покриву в комплексі з торфами оліготрофної групи свідчать про відносно недавній характер оліготрофної стадії розвитку боліт.

Представлені матеріали суттєво доповнюють наявну інформацію про особливості болотних комплексів р. Ствиги і можуть бути використані при розробці і проведенні економічних і екологічних заходів у регіоні.

Вивчено особливості функціональної екофізіології і екоморфології листка аборигенних та інтродукованих видів роду CampanulaL. у культурі в умовах степової зони України для виявлення їх адаптивних ознак. Дослідження виконано з використанням сучасних методів, порівняння параметрів листка груп видів проведено з використанням тесту ANOVA. Виявлено вплив кліматичних факторів місць природного зростання видів на функціональну екоморфологію листка і успішність їх інтродукції. Види роду Campanula з більш теплих місць зростання характеризуються широкими листками обох формацій, довгими черешками розеткового листка. Види з більш зволожених регіонів відрізняються великою вагою розеткового листка, з теплих регіонів, з високою випаровуваністю опадів – стеблового листка. Виявлено, що види з більш посушливих теплих регіонів, з високою випаровуваністю опадів, відрізняються низьким значенням питомої площі листка (SLA) і високими значеннями m₁/m стеблового листка. Успішність інтродукції видів роду Campanula в степовій зоні України збільшується у рослин з посушливих місць зростання, з високою варіацією випаровування, різниці опадів і випаровування, тривалості періоду з температурою вище 10°C. Таким чином, підтверджена важлива роль еколого-біологічних особливостей видів у їх адаптації до нових умов середовища.

У порівнянні зі стійкими видами (група V) петрофіти середньогірського і субальпійського поясів (II), сільвопратанти (III) і сільванти (IV) відрізняються меншим діаметром черешка розеткового листка (dp), отже, меншою гідравлічною провідністю його, але петрофіти в умовах інтродукції накопичують, незважаючи на це, більшу кількість води за рахунок регуляції транспірації, сільванти – меншу. Петрофіти середньогірського і субальпійського поясів і сільвопратанти відрізняються більшою питомою площею (SLA) стеблового листка, сільванти – більшою SLA листків різних формацій. Види цих груп адаптувалися до аридних умов за рахунок високої ефективності використання енергії фотосинтезу (PEUE), ефективність же використання води (WUE) у них низька. Сільвопратанти в порівнянні з альпійцями і сільвантами накопичують більшу кількість води у розеткових листках, однак у порівнянні з першими ефективність її використання у них нижче, з другими – вище. Альпійці в порівнянні з петрофітами середньогірського і субальпійського поясів і сільвопратантами характеризуються високим максимальним фотосинтезом (Amax) і ефективністю використання енергії фотосинтезу (PEUE) стеблових листків; у порівнянні з першими володіють більшою гідравлічною провідністю черешка і адаптуються до нових умов існування змінами в епідермально-продиховому комплексі розеткового листка, що підвищує ефективність використання води (WUE) у весняний період.

У статті представлені результати порівняльно-структурного аналізу ценофлори класу Phragmito-Magno-CariceteaУкраїни, здійсненого на основі бази даних геоботанічних описів, виконаних авторами, а також люб`язно наданих А.А. Куземко і Л.М. Борсукевич, за методикою Браун-Бланке в Україні.

Встановлено, що ценофлора досліджуваного класу відзначається видовим багатством і нараховує 635 видів судинних рослин, які відносяться до 298 родів і 79 родин. Спектр провідних родин складають Asteraceae (71 вид, 11 %), Cyperaceae (69 видів, 10,8 %), Poaceae (61 вид, 9,6 %), Apiaceae (28 видів, 4,4 %), Ranunculaceae (25, 4,1 %), Lamiaceae (23, 3,9 %), Polygonaceae (22, 3,5 %), Scrophulariaceae (22, 3,5 %), Brassicaceae (21, 3,4 %) та Fabaceae (20 видів, 3,3 %). Однодольних – 212 (33,4 %) видів, дводольних – 403 (63,5 %). Кількісно переважають ацидофіти (254, 40 %) і нейтрофіти (253, 39,8 %), значна частка мезофітів (187, 29,4 %) і гігромезофітів (139, 21,9 %), дещо менше гігрофітів (118, 18,6 %). Серед біоморф  кількісно переважають криптофіти (269, 42,4 %) і гемікриптофіти (236, 37,2 %). У хорологічному зональному спектрі переважають борео-меридіональні (111, 17,5 %) і борео-субмеридіональні (131, 20,6 %) види, у регіональному – гемікосмополітні (141, 22,2 %), циркумполярні (100, 15,7%), євроазійські (130, 20,5 %) та європейські (110, 17,3 %). Раритетних у складі ценофлори класу представлено 264 види. 38 – занесено до Червоної книги України, 251 – до регіональних Червоних списків. У ценофлорі класу представлений 1 вид Європейського Червоного списку (Astrantia major L.). Найбільше рідкісних видів (56, 21%) належить до аркто-субмеридіональної і борео-субмеридіональної (52, 19,7 %) хорологічної групи. Гемікосмополітів 62 (23,5 %), євроазійських видів 59 (22,4 %), європейських 50 (18,9 %). Найбільше гігромезофітів (60, 22,7 %). За кислотним режимом найбільшу частку складають субацидофіли – 266 видів (41,9 %) і нейтрофіли – 242 види (38,1 %), менша кількість ацидофілів – 95 (15 %).

За відношенням до узагальненого сольового режиму переважають семіевтрофи – 288 видів (45,4 %), вдвічі менше мезотрофів – 140 видів (22,1 %) і евтрофів – 131 (20,6 %).

За відношенням видів до вмісту карбонатів у грунті більшість складають гемікарбонатофоби – 332 види (52,3 %), більш ніж вдвічі менше акарбонатофілів – 183 (28,8 %).

За відношенням видів до вмісту засвоюваних форм азоту переважаючими є гемінітрофіли – 249 видів (39,2 %) і нітрофіли – 245 (38,6 %).

У складі ценофлори класу виявлено 141 синантропний вид. Серед них видів місцевої флори – апофітів 98 (69,5 %), занесених адвентивних – 43 (30,5 %). З них 25 (58 %) кенофіти, тобто занесені нещодавно, й 18 (42 %) видів археофітів, занесених досить давно. Переважно це види середземноморського, північноамериканського та азійського походження.

Найбільшою кількістю видів відзначається порядок Magno-Caricetalia – 595 (94 % від загальної ценофлори), 400 (63 %) видів у порядку Phragmitetalia australis, 391 (62 %) вид – у Nasturtio-Glycerietalia, і найменше 251 (40 %) вид у порядку Oenanthetalia aquaticae.

Розглянуті питання представленості угруповань класу в мережі природно-заповідного фонду України та основні завдання охорони їх ценофлори.

Наведено дані про зростання 52 видів лишайників та 9 видів ліхенофільних грибів національного природного парку «Олешківські піски». З них 51 вид виявилися новим для цієї території. Ліхенофільний гриб Homostegia piggotii Berk. et Broome – вперше наводиться для ліхенобіоти України. Для кожного виду вказані відділення заповідника, де його було знайдено, а саме «Буркути» (54 види) та «Раденське» (36 видів), а також еколого-субстратна характеристика.

На підставі аналізу частоти трапляння бріофітів в Харківській області 60 видів та різновидностей можна віднести до рідкісних, 73 – до відносно рідкісних, 75 – до звичайних на даній території. Позитивно асоційовані з локальною рідкісністю приналежність до класу Sphagnopsida і відсутність спорогонів та виводкових органів, негативно – приналежність до бокоплідних мохів, форма росту «мат», однодомність та утворення спорогонів. Існуючий природно-заповідний фонд області забезпечує охорону місцезнаходжень 176 видів мохоподібних, з яких лише 36 локально рідкісні. Екотопи з високою відносною часткою рідкісних видів мохоподібних – сфагнові болота та крейдяні відслонення – представлені у складі ПЗФ недостатньою мірою, і їх кількість має бути збільшена.

Встановлено, що в формуванні бріоценозів мохової рослинності Лісостепу України беруть участь 11 видів печіночників, які належать до 10 родів, 9 родин, 6 порядків, двох класів. Згідно еколого-флористичної класифікації на основі методу Браун-Бланке вони присутні в складі 8 класів, 12 порядків, 16 союзів, 29 асоціацій, 1 субасоціації та 15 безрангових угруповань мохової рослинності. Це Marchantia polymorpha L., Riccia glauca L., Metzgeria furcata (L.) Dumort., Ptilidium pulcherrimum (Weber) Vainio, Lophocolea heterophylla (Schrad.) Dumort., L. minor Nees, Plagiochila porelloides (Torr. ex Nees) Lindenb, Сephaloziella rubella (Nees) Warnst., Porella platyphylla (L.) Pfeiff., Frullania dilatata (L.) Dumort., Radula complanata (L.) Dumort. Їхня ценотична роль у формуванні бріоценозів є різноманітною. Печіночники виступають або діагностичними видами синтаксонів, або є їх малозначимими компонентами. Діагностичними видами класів є Lophocolea heterophylla (класу Cladonio digitatae-Lepidozietea reptantis Jez. & Vondr. 1962), Metzgeria furcata, Plagiochila porelloides (Neckeretea complanatae Marst. 1986), Frullania dilatata, Radula complanata(Frullanio dilatatae-Leucodontetea sciuroidis Mohan 1978 em. Marst. 1985). Печіночники Lophocolea heterophylla, Porella platyphylla, Ptilidium pulcherrimum є діагностичними видами відповідних асоціацій: Lophocoleо heterophyllaе-Dolichothecetum seligeri Phil. 1965, Homalothecio sericei-Porelletum platyphyllae Stǿrm ex Duda 1951, Madotheco platyphyllae-Leskeelletum nervosae (Gams 1927) Barkm. 1958, Ptilidio pulcherrimi-Hypnetum reptile Gapon 2010. Більшість з виявлених видів є діагностичними видами порядків, союзів, субасоціацій та безрангових угруповань, тільки Lophocolea minor, Сephaloziella rubella, Riccia glauca, Plagiochila porelloides є малозначимими компонентами бріоугруповань і трапляються в їхньому складі зрідка.

Охарактеризовані асоціації, де печіночники є діагностичними видами, вперше до них наведені фітоценотичні таблиці.

Проведено ординацію рослинного угруповання методами багатовимірного шкалювання, виявлено оптимальні способи попередньої трансформації даних і метрики подібності/розбіжності, ідентифіковано багатовимірні виміри у просторі едафічних і фітоіндикаційних показників і виявлено характер взаємозв'язків матриць рослинного угруповання, фітоіндикаційних шкал і едафічних властивостей. Отримані результати свідчать про те, що матриці едафічних і кліматичних шкал несуть взаємодоповнюючу інформацію про властивості едафотопу і, імовірно, кліматопу. Найбільш ймовірно те, що кліматичні шкали на великомасштабному рівні несуть специфічну інформацію про властивості середовища. Важко стверджувати, чи є характер цієї інформації адекватним номінативним властивостям шкали на макрорівні. Але із упевненістю можна говорити про те, що кліматичні фітоіндикаційні шкали дозволяють диференціювати екологічну обстановку в біогеоценозі на великомасштабному рівні. Таким чином, на даному етапі ми схиляємося до феноменологічної інтерпретації значення кліматичних фітоіндикаційних шкал на великомасштабному рівні.

Проаналізовано морфологію фітосистем, що виконувалась на основі повного опису компонентів рослинності геологічної пам’ятки природи «Сланцеві скелі». Виявлено, що в рослинному покриві переважають угруповання, сформовані ксероморфними трав'янистими та трав'янистими дерновими видами. Встановлені синморфотипи рослинних угруповань та описані їх форми, що зустрічаються найчастіше. У даній статті представлені різновиди синморфологічних груп рослинності та їх схематичні рисунки. Виокремлені типові для даної місцевості синморфотипи рослинних угруповань. Слід відзначити, що диференціація синморфотипів рослинності детермінована ектопічними умовами.

Дендрофлора парку включає 115 видів (101 культигенофіт та 14 спонтанофітів) та 9 декоративних форм рослин з 77 родів та 40 родин, що перевищує показники дендрофлори переважної більшості парків – об'єктів природно-заповідного фонду Одеської області. Провідними родинами є Rosaceae (22,8 % видів), Pinaceae, Aceraceae, Oleaceae, Vitaceae, Cupressaceae (від 7,0 до 4,4 %), провідними родами – Acer (7 видів) та Rosa (6 видів). Серед 12 життєвих форм (за І.Г. Серебряковим) переважають листопадні прямостоячі дерева (52 види, 46,6 %) і кущі (33 види, 28,9 %). При загальному домінуванні рослин з циркумбореальними ареалами (37,7 %) значна роль належить азійським (24,6 %), та північно-американським (23,7 %) елементам. 15 видів рослин внесено до Червоного списку Міжнародного Союзу охорони природи. Пропонується включити парк до складу природно-заповідного фонду Одеської області в категорії “парк–пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення”.