В публікаії викладені результати дослідження видів секції Bromopsis Dumort. роду BromusL. флори України, представники яких мають при основі стебел сітчасто-волокнисту обгортку. Це комплекс морфологічно дуже подібних таксонів, які були описані в результаті фрагментації вже відомих видів Bromus cappadocicus Boiss. & Balansa й B. riparius Rehmann. Протягом 1950–1977 років в межах роду Bromopsis (Dumort.) Fourr. (≡секція Bromopsis роду Bromus) для флори України М.В. Клоков описав п’ять нових видів: Bromopsis glabrata Klokov, B. cimmerica Klokov, B. calcareaKlokov, BpseudocappadocicaKlokov, B. heterophylla (Klokov) Holub (базіонім ZernaheterophyllaKlokov), відмінності між якими є досить незначними. Ранг цих таксонів є нестабільним й змінювався від рівня виду до підвиду й різновиду в межах видів Bromopsisriparia(Rehmann) Holub (≡Bromusriparius) й Bromus tomentellusBoiss.(≡Zerna tomentella (Boiss.) Nevski; ≡Bromopsis tomentella (Boiss.) Holub). Наявність виду Bromus cappadocicus у флорі України є предметом дискусії, оскільки у разі визнання видового статусу п’яти клоківcьких видів він матиме вужчий ареал за межами території України. Основними діагностичними ознаками переважно вважаються: морфологічні особливості сітчастих обгорток, довжина колосків, наявність і форма остюків, а також характер опушення листків й колосків. Метою нашої роботи було вивчення переважно автентичних гербарних матеріалів й протологів. В результаті їх аналізу виявилось, що досліджувані види мають широкі зони перекривання за багатьма ознаками й за діагностичними зокрема. Встановлено, що лише за двома ознаками можна здійснювати диференціацію всередині зазначеної групи видів. Перша – найбільш мінлива ознака – опушення листкових пластинок, яка розпадається на два стани: опушені пластинки й голі пластинки. Друга – життєва форма: довгокореневищна й нещільнокущова та щільнодернинна (щільнокущова). На основі аналізу за цими ознаками була проведена таксономічна ревізія всередині групи, за результатами якої види Bromopsis glabrata, B. cimmerica, B. calcarea, B. pseudocappadocica, B. heterophylla слід звести до синонімів Bromus cappadocicus й B. riparius. Раніше нами за голотип Zernaheterophylla був наведений зразок KW010011888, який після знаходження істинного голотипу в LE (із авторською позначкою “Тип”), слід вважати ізотипом відповідно до статті 9.5 ICN.

У публікації наведено результати вивчення мікро- та макроморфологічних особливостей плодів представників роду Cephalaria флори України. На підставі перегляду відомих ознак та аналізу власних даних морфологічного дослідження уточнено особливості будови плодів та надані їх детальні характеристики. Нами підтверджено, що за формою плоди Cephalaria чотиригранні, видовжені, грані ребристі, у верхній частини борозенчасті. Покривальце на верхівці закінчується зубчиками, довжина яких від 100 мкм (C. coriacea) до 600–800 мкм (C. uralensis), власне чашечка на короткій ніжці на верхівці плоду, густо опушена та щетиниста. Встановлено відмінності у мікроструктурі поверхні: у C. transsylvanica і C. uralensis поверхня горбкувато-ребриста, у С. coriacea – ямкувато-ребриста, виокремлюється C. demetrii зі зморшкувато-горбкуватою поверхнею. Поверхня плодів рівномірно густо опушена у всіх досліджених видів, крім C. coriacea, плоди якої розсіяно опушені. Опушення представлено простими (жорсткими і м’якими) та залозистими волосками. За формою прості волоски трубчасті, з загостреною верхівкою, однак у видів C. demetriiта C. coriacea наявні також стрічкоподібні волоски. Прості волоски мають опуклі розширені або кулясті основи, з короткими звуженими «ніжками». Cephalariatranssylvanica вирізняється серед інших видів за найбільшою кулястою основою волоска, діаметр якої удвічі більший за діаметр самого волоска. Мікроструктура поверхні простих волосків двох типів: бородавчаста та гладенька. Залозисті волоски за формою 1–2-клітинні з кулястими головками, хоча у C. demetrii головки можуть бути також й видовжені. Важливі карпологічні ознаки як мікроструктура поверхні, локалізація і щільність опушення плодів, особливості будови простих волосків ми пропонуємо використовувати для точнішого визначення видів у стані плодоношення.

В публікації наведено результати дослідження сезонного ритму розвитку ендемічного виду Allium decipiens (Аlliaceae) при вирощуванні в Північному Причорномор’ї, де він вперше інтродукований. Спостереження за генеративними рослинами проводилися протягом шести років. Виявлено, що рослини в умовах інтродукції проходять всі фази розвитку, регулярно квітують і плодоносять. Вперше встановлено, що тривалість вегетації рослин не співпадає з загальною тривалістю розвитку рослин. Сезонний розвиток залежить від суми ефективних температур, яка для цього виду перевищує 0˚С, та кількості опадів. Відростання рослин спостерігається, починаючи з третьої декади лютого. А. decipiens при інтродукції в Північному Причорномор’ї належить до коротковегетуючих ефемероїдів: вони повністю завершують свій розвиток за три місяці, а вегетація і квітування завершується до настання посухи. Вперше встановлено, що середня тривалість вегетації рослин становить 64 доби, що співпадає із цвітінням квіток в середньому ярусі суцвіття в другій декаді травня, після чого листки відмирають. Стрілкування А. decipiens триває від третьої декади березня до третьої декади квітня. Цвітіння рослин відмічається в травні і триває близько одного місяця. Сезонний розвиток рослин триває близько 113 діб і закінчується в першій декаді липня. Найбільшу тривалість має період вегетації рослин, найкоротшу – міжфазні періоди від початку стрілкування до початку квітування і від початку до закінчення цвітіння. Співвідношення між тривалістю вегетації і тривалістю розвитку генеративних органів складає 0,84, що свідчить, що тривалість прегенеративного періоду менша, ніж генеративного. Середній коефіцієнт варіації тривалості фаз розвитку А. decipiens при інтродукції до Північного Причорномор’я протягом шести років склав 28,3 %. Для вегетації рослин накопичується 830,25˚С суми ефективних температур у та 90,32 мм опадів. Для сезонного циклу розвитку ці показники складають1704˚С та 151,62 мм. Між середньою тривалістю міжфазних періодів А. decipiens і середньодобовими температурами і опадами існує дуже висока кореляція (0,9451 та 0,9836 відповідно). Вид в умовах інтродукції є коротковегетуючим весняноквітуючим ефемероїдом із середньою тривалістю цвітіння. 

Природні зміни рослинності долини лиману репрезентовані сингенетичними (первинними та вторинними), ендоекогенетичними та екзоекогенетичними, зокрема специфічними для схилових територій геоморфогенними сукцесійними рядами. Значний розвиток процеси сингенезу та ендоекоґенезу отримали у останні десятиріччя внаслідок катастрофічного зменшення акваторії лиману і утворення значних за площами нових територій. На первинних етапах заростання вони колонізуються піонерними галофітами, які започатковують сукцесійний ряд від агломерацій Salicornia perennans – до угруповань засолених лук асоціації Artemisietumsantonicae. У роботі висвітлюються особливості первинних сукцесій рослинності, що відбуваються на різних територіях узбережжя лиману. Вторинне заростання кар’єрів на лиманних косах та прибережних територій, рослинний покрив яких був знищений внаслідок меліоративних робіт, відбувається за участі рудеральних видів, серед яких багато адвентивних. Природна рослинність цих територій в сучасних умовах не поновлюється. Геоморфогенні сукцесії рослинності пов’язані з рухливістю субстрату на зсувних ділянках схилів долини. Вони мають надзвичайно сильний вплив на формування степової рослинності на цих територіях. Найпоширенішими є уповільнені регресивні геоморфогенні зміни, які призводять до заміщення зональних степових угруповань пустельно-степовими та галофітно-степовими. Катастрофічні геоморфогенні зміни характерні для дуже крутих глинистих та лесових схилів. Відновлення рослинності на осипах починається з бур’янових стадій і проходить у напрямку формування степових та чагарникових угруповань.

Два види роду Nymphaea L. (N. alba L. та N. candida J. Presl & C. Presl) були вперше виявлені на території Нижньодніпровських пісків. Вони зростають в центрі Козачелагерської арени в межах Раденського відділення Національного природного парку «Олешківські піски». В адміністративному відношенні це землі Раденської сільської ради Олешківського району Херсонської області. Nymphaea alba та N. candida зростають в двох невеликих озерах, розташованих неподалік одне від одного. Ці озера утворилися унаслідок заповнення ґрунтовими водами вирв від авіаційних бомб (до утворення національного парку на цій території розташовувався військовий полігон). Озера округлої форми, із зарослими берегами. Угруповання N. candida та N. alba відносяться до складу союзу Nymphaeion albae Oberdorfer 1957, порядку Potametalia W. Koch, класу Potametea Klika in Klika et Novak 1941, 1926. Зростання видів роду Nymphaea можливе в цій місцевості завдяки близькому заляганню ґрунтових вод. Не викликає сумніву, що види роду Nymphaea нещодавно з’явилися на Козачелагерській арені, оскільки озера, в яких вони трапляються, мають антропогенне походження і утворилися в другій половині ХХ століття внаслідок діяльності військового полігону. Мігрували, на нашу думку, види латаття сюди природним шляхом за допомогою водно-болотних птахів. Виявлені місцезнаходження N. candida та N. alba мають високу созологічну цінність. Хоча обидва види досить часто трапляються у розташованих поряд плавнях Нижнього Дніпра, це перша знахідка видів роду латаття на території Нижньодніпровських пісків. Угруповання Nymphaeeta candidae та Nymphaeeta albae включені до Зеленої книги України. Крім того, N. alba належить до регіонально рідкісних рослин в Херсонській області. З метою подальшого їх збереження необхідно проводити постійний моніторинг стану їх популяцій та, у разі необхідності, запровадити біотехнічні заходи щодо їх збереження.

У результаті мікологічного обстеження території Національного природного парку «Мале Полісся» зареєстровано 290 видів грибів з різних систематичних груп, що належать до відділів Ascomycota та Basidiomycota. Серед сумчастих найбільше знайдено борошнисторосяних грибів та дискоміцетів (55 і 15 видів відповідно), серед базидієвих – агарикоїдних (120 видів), афілофороїдних (36), болетоїдних (19) та іржастих грибів (9 видів). Із виявлених видів 289 вперше наводяться для території парку, 56 – нові для Центрального Полісся, 42 – нові для Полісся, а вісім видів (Clitocybe sinopica, Conocybe ambiqua, Cortinarius decipiens, Entoloma graphitipes, Galerina hybrida, Lactarius scoticus, Russula aquosa і R. betularum) та один різновид (C. flexipes var. flabellus) уперше зареєстровані на території України. У межах парку були встановлені нові локалітети двох видів, внесених до Червоної книги України, – Grifola frondosa та Pseudoboletus parasiticus. Також виявлено ряд базидієвих макроміцетів, які є рідкісними чи порівняно рідкісними в Україні (Amylocorticium canadense, Conocybe subxerophytica var. brunnea, Cortinarius diasemospermus, C. flexipes var. flexipes, Entoloma rhodocalix, Flammulaster muricatus, Galerina atkinsoniana, G. norvegica, Lachnella alboviolascens, Melanoleuca microcephala, Mycena niveipes та M. viridimarginata). Серед борошнисторосяних грибів до відносно рідкісних належать Erysiphe lycopsidis, E. mayorii, E. penicillata, E. urticae, Golovinomyces circumfusus, Phyllactinia alnicola, Podosphaera epilobii, P. major та P. myrtillina. Знахідка іржастого гриба Kuehneola uredinis виявилася найсхіднішою в Україні. До відносно рідкісних дискоміцетів належать Ascobolus carbonarius, Coccomyces tumidus, Leotia lubrica, Mollisia olivascens таScutellinia crinita. Серед мікофільних грибів також були виявлені рідкісні види – Fusicolla merismoides, Hypomyces luteovirens та Tomentella ellisii.  У статті подано список усіх видів грибів, знайдених авторами на території Національного природного парку «Мале Полісся» під час його обстеження.

У статті наведені дані щодо знахідки рідкісного оперкулятного дискоміцета Miladina lecithina (Cooke) Svrček (Pyronemataceae, Pezizales), представника монотипного роду Miladina Svrček, який був виявлений під час мікологічних досліджень y Національному природному парку «Кременецькі гори» (Тернопільська область, Україна) у 2013–2016 роках. Цей вид був знайдений на деревині, зануреній у струмок. Раніше він був відмічений у Закарпатській та Харківській областях. Miladina lecithina належить до псілопезіоїдних грибів, які є збірною групою дискоміцетів (Pezizales), що зазвичай зростають на вологій або просоченій водою деревині, зануреній у проточну воду. Зазначений вид трапляється в різних регіонах Європи, Азії, Південної та Північної Америки, Пуерто-Ріко тощо, скрізь вважається рідкісним. Характерною особливістю даного виду є здатність утворювати анаморфну стадію, відому як Actinospora megalospora, яка належить до групи водних гіфоміцетів. Це досить нетипове явище для оперкулятних дискоміцетів, серед яких плеоморфні представники трапляються вкрай рідко. Наведено детальні морфологічні ознаки, місцезростання, екологічні особливості, дати зборів, дані про загальне поширення та оригінальні ілюстрації M. lecithina. У результаті дослідження зразків, які зберігаються у мікологічному гербарії Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (KW-M), встановлено, що M. lecithina інколи помилково наводилась під назвами Humaria aquatica та H. sydowii. Пропонується виключити H. sydowii зі списку видівродини Pyronemataceae, що відомі для України. У результаті узагальнення отриманих даних наведено інформацію про шість відомих на даний час локалітетів виду в Україні та карту поширення M. lecithina.