Вивчено індивідуальні (висоту генеративного пагона, довжину сегментів кореневища та їхню кількість на осі наростання) і групові параметри (проєктивне покриття, щільність імматурних особин, генеративних і вегетативних пагонів) клонального високотравного виду – Rumexalpinusу популяціях, що перебувають на різних стадіях антропогенної сукцесії в Карпатах. Цей вид здатний утворювати зімкнені рудеральні угруповання – щавельники (Rumicetaalpini) на угноєному ґрунті біля стійбищ худоби. Видові властивий тривалий онтогенез і наявність довговічних масивних кореневищ, у яких розмір сегментів відображає життєвість особини у минулі роки. Досліджені показники характеризують ступінь антропогенних змін у лучних екосистемах Карпат на різних етапах їх дигресивно-демутаційних перетворень. Значна кількість імматурних особин насіннєвого походження свідчить про молодий вік популяції і служить індикатором дигресивного спрямування змін в екосистемі. Натомість, у сформованих щільних щавельниках особини насіннєвого походження (зокрема імматурні) майже або цілком відсутні, оскільки у самовідновленні переважає вегетативне розмноження. Найвищі індивідуальні і групові параметри R. alpinus відзначено на площах, що зазнають підживлення гноївкою. Припинення господарського впливу призводить до розрідження популяцій та їх поступового згасання. В інвазійних популяціях відзначено послідовне збільшення річних приростів кореневищ, натомість у регресивних – їхнє скорочення. Rumex alpinusє також компонентом деяких корінних непорушених угруповань, де виявляє невисоку життєвість особин і низьку щільність популяцій. Отже, високі значення індивідуальних і групових показників цього виду є індикатором значного порушення території та її низької цінності з природоохоронної точки зору, натомість його нечасте трапляння лише на окремих невеликих ділянках може свідчити про відсутність або незначний ступінь девастації гірської лучної екосистеми.

Досліджено онтогенетичну та віталітетну структуру восьми популяцій Muscaribotryoidesз території України. M. botryoides – церідкісний, ендемічний вид з родини Аsparagaceae, який перебуває на північно-східній межі ареалу та занесений до третього видання «Червоної книги України»  зі  статусом «зникаючий». Подано характеристику основних онтогенетичних станів виду. Побудовано вікові спектри популяцій. Розраховано онтогнетичні індекси за І.М. Коваленко. У складі досліджуваних популяцій M. botryoides виявлено особини восьми вікових станів: насіння (sm), проростки (p), ювенільні (j), іматурні (im), віргінільні (v), молоді генеративні (g₁), зрілі генеративні (g₂) та старі генеративні (g₃). Субсенільні (ss) та сенільні (s) особини не зареєстровані. Вікові спектри всіх досліджуваних популяцій лівосторонні з переважанням рослин ювенільного онтогенетичного стану. За ознаками онтогенетичної структури усі досліджувані популяції – нормальні, неповночленні. Згідно з класифікацією популяцій О.О. Уранова та О.В. Смірнової вони є нормальними молодими, згідно з класифікацією «Дельта-Омега», запропонованою Л.А. Животовським – молодими, згідно з Л.О. Жуковою та Т.А. Полянською – перспективними. Індекси відновлення популяцій дуже високі, а індекси генеративності, старіння та віковості – низькі. Проведено факторний аналіз з урахуванням 17 морфопараметрів M. botryoides, встановлено, що ознаками, які детермінують життєвість особин є: довжина першого листка, ширина цибулини, довжина суцвіття та кількість квіток у суцвітті. Віталітетний аналіз засвідчив, що у більшості досліджуваних популяцій домінують особин середнього рівня життєвості. За віталітетною структурою шість з восьми популяцій відповідають процвітаючому якісному типу, дві популяції перебувають у депресивному стані.

×Sorbaronia fallax – комплекс штучно виведених міжродових гібридів. Це одна з нетрадиційних плодових культур. Її плоди використовуються в харчуванні та як лікарська сировина. ×Sorbaronia fallax спорадично вирощують у плодових садах, лісових культурах, лісосмугах, використовують в озелененні. У багатьох країнах – Великій Британії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Бельгії, Нідерландах, Чехії, Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Білорусі, окремих суб’єктах Російської Федерації  та в США (Коннектикут) ×S. fallax є інвазійною. Під час експедиційних досліджень у 2018 і 2020 роках нами відмічено кілька випадків зростання цього нотовиду поза культурою. Нашою метою було узагальнити відомості про спонтанне поширення ×S. fallax поза місцями культивування і окреслити її вторинний ареал в Україні. У статті обговорюємо проблему таксономії і номенклатури “чорноплідної горобини”,яка розповсюджена в Україні і є апоміктичним мікровидом. На нашу думку, для цього нототаксону доцільно було б використовувати назву ×Sorbaronia mitschurinii, проте це б суперечило International Code of Nomenclature for algae, fungi, and plants. Основна частина публікації присвячена аналізу наявних джерел про вирощування і спонтанне поширення ×S. fallax в Україні. Поза культурою цей нототаксон нині росте у Львівській, Івано-Франківській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській та Сумській областях, а також в околицях Києва. Він спонтанно поширюється на узліссях, вирубках, вздовж лісових доріг, на пасовищах, болотистих і заплавних луках, болотах та торфовищах. ×Sorbaronia fallax є еукенофітом, ергазіофітом. Локальні спонтанні популяції ×S. fallax переважно малочисельні, але деякі з них нараховують від кількох десятків до кількох сотень особин. Показуємо, що є підстави розглядати ×S. fallax як потенційно інвазійний нотовид у північних і західних областях України. У додатках наведено перелік відомостей про поширення ×S. fallax у культурі та поза нею.

У статті розглянуто історію дослідження флори водойм та перезволожених територій східної частини Дніпровсько-Донецької западини у XVIII-ХІХ столітті. За результатами проведеного літературного пошуку встановлено, що першими достовірними даними, які містять інформацію про флору регіону датуються серединою-кінцем ХVIІ століття є флористичні дослідження академіка Й.А. Гюльденштедта та, пізніше, українського історика, філософа Д.І. Багалія, які публікують фрагментарні дані щодо складу флори Слобідської України станом на кінець XVI – початок XVII століття. Розквіт ботанічних досліджень в регіоні був пов’язаний з відкриттям у 1804 році Харківського університету. Саме з цього часу починається планомірне дослідження флори Харківської губернії та її окремих повітів. Фундаментальною піонерною роботою, що й натепер є еталоном та відправною точкою для аналізу флори території колишньої Харківської губернії, стала праця В.М. Черняєва «Конспект растений…», опублікована у 1859 році. Чисельні тривалі ботанічні екскурсії з дослідження флористичного різноманіття в цей період відбуваються завдяки активній діяльності Товариства дослідників природи при Харківському Імператорському університеті, яке було засновано у 1869 році та зробило значний вклад у розвиток ботанічної науки Лівобережної України. В цей час публікуються анотовані списки, або наводиться загальна характеристика рослинного покриву в численних природничих роботах. У 1791 (1891) р. виходить праця Й.А. Гюльденштедта «Reisen durch Russland», що містить окремі флористичні дані для незначної частини Харківської губернії; у 1842–1853 роках К.Ф. Ледебур публікує «Flora Rossica sive enumeration plantarum in totis Imperi Rossici provincis Europaeis, Asiaticia et Americanis hucusque observatarum», що також містить окремі ботанічні відомості для незначної частини Харківської губернії. Лише у 1859 році виходить класична праця В.М. Черняєва щодо флори Харківської губернії та суміжних територій (містить 1769 видів). Проведений аналіз літературних джерел ХІХ століття виявив, що незважаючи на активне дослідження флори та рослинності регіону або його окремих адміністративних територій, жодна спеціалізована флористична робота щодо вивчення флори та рослинності водойм та перезволожених місцезростань нам не відома. Проте у досліджених роботах міститься важлива історична інформація щодо розповсюдження рідкісних для регіону видів, які на теперішній час або зникли, або знаходяться на межі зникнення: Calla palustris, Callitriche stagnalis, Drosera rotundifolia, Ledum palustre, Limnanthemum nymphoides, Trapa natans, Oxycoccus palustris та деякі інші. Загалом період з кінця XVI до кінця ХІХ століття у ботанічних дослідженнях території Харківської та суміжних областей, що територіально належать до східної частини Дніпровсько-Донецької западини, можна охарактеризувати як флористичний період, де головними дослідниками були: В.М. Черняєв, І. Ковалевський, К.С. Горницький, В.І. Талієв, П.М. Наливайко, за виключенням окремих робіт з нового напряму досліджень – прикладного, які починають з’являтись лише наприкінці ХІХ століття.

Старі штучні парки є важливою складовою природної та культурної спадщини півдня України, яка представляє значну різноманітність специфічних місцезростань для лишайників. Метою нашого дослідження було проаналізувати загальне різноманіття лишайників у старих парках, а також поширення рідкісних видів, та видів, що охороняються. Більшість матеріалів було зібрано під час експедиційних досліджень протягом 2017–2020 років у Херсонській та Миколаївській областях. У цілому, було виявлено 108 видів лишайників та 21 ліхенофільних грибів на території 17 старих парків. Найбільше різноманіття лишайників зафіксовано в парках «Лабіринт» (66 видів) та «Недогірський ліс» (61 видів). Ми виявили 18 видів лишайників (16,6 %), занесених до Червоного списку Херсонської та Миколаївської областей та 26 (24 %) рідкісних видів, які приурочені до штучних лісових біотопів. З огляду на це, старі парки є дуже важливими територіями для збереження різноманіття лишайників у степовій зоні України, а також унікальними місцезростаннями таких видів, як Graphis scripta, Hyperphyscia adglutinata, Sclerophora pallida на півдні України. Встановлено, що загальне різноманіття лишайників не мало статистично значущої кореляції із загальною кількістю порід дерев, що може бути пов’язано з домінуванням кількох порід дерев (Fraxinus excelsior, Quercus robur), тоді як більшість інших форофітів молоді та представлені одиничними екземплярами. Усі старі парки мають увійти до природно-заповідного фонду як ботанічні заказники для збереження загального біологічного різноманіття на своїх територіях, захисту від незаконних вирубок та регулювання потенційної рекреаційної діяльності.