На основі матеріалу з locus classicus обрано неотип для ендемічного виду Centaurea breviceps Iljin (секція Pseudophalolepis), поширеного на півдні України. За первинною і вторинною структурами анотовано послідовності транскриптів ITS1 та ITS2 кластеру ядерних рРНК-кодуючих генів. Показано, що C. breviceps відрізняється від усіх раніше секвенованих видів із секцій Acrolophus, Maculosae, Phalolepis та Pseudophalolepis унікальною заміною (С > T, сайт 41) у першій спіралі ITS2. В межах цієї групи секцій C. breviceps належить до риботипу «А», який представлений диплоїдними та автополіплоїдними видами і не містить аллополіплоїдів. C. breviceps відрізняється від трьох секвенованих видів секції Pseudophalolepis (C. pseudoleucolepis, C. protogerberi та C. donetzica) вторинною структурою другої спіралі ITS1 та першої спіралі ITS2. 

У статті подано матеріали щодо рідкісних та зникаючих видів печіночників (Marchantiophyta, Bryobionta) України, які включені до офіційних документів різного рівня – Червоної книги європейських бріофітів (1995), Червоної книги України (2009), Червоного списку європейських бріофітів (RLfE, 2014) або  запропоновані до охорони та включені до Червоного списку мохоподібних України (Бойко, 2010). До раритетних печіночників України віднесено 22 види, які є представниками 16 родів 13 родин 5 порядків 3 класів – Haplomitriopsida, Marchantiopsida та Jungermanniopsida відділу Marchantióphyta. Більшість представників раритетних видів відносяться до роду Scapania та до родини Scapaniaceae. Ці 22 раритетні види пропонується  включити до нового видання Червоної книги України.

В статті викладені результати дослідження бріофлори м. Харкова і трьох найбільших за кількістю населення міст Харківської області: Ізюма, Балаклії та Куп’янська. Наведений список бріофлори, що містить відомості про 104 види та різновидності бріофітів та їх трапляння в різних типах природних та антропогенних місцезростань в досліджених містах, а також про зниклі та помилково наведені види. 11 видів наводяться вперше для Харківської області: Bryum dichotomum, B. funckii, B. kunzei, B. subapiculatum, B. violaceum, Grimmia laevigata, Schistidium apocarpum, Didymodon vinealis, Orthotrichum diaphanum, O. striatum та Campylophyllum calcareum. Проведено класичний структурний аналіз бріофлори урбанізованих територій. Дається приблизна оцінка потенційного видового різноманіття бріофлори в непорушених природних ценозах на території сучасного Харкова.

На території Кальміуського відділення Українського степового заповідника (Донецька область) було знайдено 55 видів лишайників та ліхенофільних грибів. Серед них Rinodina aspersa (Borrer) J.R. Laundon є новим для України видом. Найчисельнішою екологічною групою є епіліти (32 види, 71,1 %), меншою  кількістю видів представлені епігеї (8, 13,5 %). Складений список видів з нотатками для кожного виду. Це перші  ліхенологічні дослідження на території Кальміуського відділення.

Досліджено видовий склад мікроскопічних водоростей бентосу нижньої течії р. Південний Буг. Знайдено 121 вид водоростей, які відносяться до 5 відділів: Bacillariophyta (86),Chlorophyta (20),Cyanoprocaryota (9),Euglenophyta (3), Charophyta (3). У р. Південний Буг присутні рідкісні для флори України види: Thalassiosira weissflogii (Grunow)  Fryxell et Hasle,Reimeria sinuata (W. Greg.) Kociolek et Stoermer, а вид Navicula alineae Lange-Bert. наведений як новий для території України. Проведено еколого - географічний аналіз мікроскопічних водоростей досліджуваної водойми.

Робота здійснена на основі аналізу раритетного різноманіття регіону, який відзначається найбільшою вразливістю в Україні, надмірною фрагментацією та значною деградацією екосистем, ємність яких значною мірою вичерпана. Проведено аналіз систематичної, екологічної та географічної структури созофітів степової зони України та елементів екомережі. Встановлено, що на територіях елементів проектованої екомережі (природних ядер і екокоридорів) зростає 173 види судинних рослин, занесених до Червоної книги України (ЧКУ) (2009), що становить 73,6 % їхньої чисельності у степовій зоні. Проведений порівняльний аналіз флори раритетних видів степової зони України та в елементах екомережі не виявив суттєвих розбіжностей за його показникамим. Виявлено, що провідні місця в обох аналізованих групах займають види родин Fabaceae, Poaceae i Orchidaceae. Показано, що проектована екомережа значною мірою представляє всі умови для збереження, відновлення та охорони видів, занесених до ЧКУ. Виявлений розподіл раритетного видового складу на територіях адміністративних областей можна прийняти за точку відліку для оцінки ефективності охоплення геосистем, придатних для їхнього збереження, та опрацювання заходів відновлення і охорони, зокрема на ділянках проектованої екомережі. Трапляння видів, занесених до ЧКУ, у елементах проектованої екомережі адміністративних територій є досить нерівномірним і, звичайно, відрізняється від природного. За коефіцієнтом подібності Жаккара між раритетною флорою території адміністративних областей та відмічених у елементах екомережі степової зони України встановлено, що найбільш схожі Херсонська (0,9), Миколаївська (0,61), Донецька (0,7) і Одеська (0,6) області. Виявлена недостатня представленість рідкісних видів степової зони України на територіях елементів екомережі. Певною мірою це зумовлено також ступенем дослідження флори та її раритетної компоненти. Так, меншим значенням коефіцієнта подібності характеризуються Луганська, Запорізька і Дніпропетровська (0,5) області. Найменшими значеннями коефіцієнта подібності у межах степової зони характеризуються Харківська (0,4) і Кіровоградська (0,3) області. Це розходження, зумовлене суб’єктивними причинами, вимагає перегляду окремих методичних підходів, зокрема у раритетній частині «Положення про формування екомережі України». Насамперед, це стосується закріплення принципу пріоритету представленості в елементах екомережі всього або максимально повного раритетного фіторізноманіття адміністративної області або фізико-географічниої території. Не менш важливою має бути повнота популяційної представленості раритетних видів, що є складиним завданням, але таким, що має бути розв’язане.

У статті наведено відомості про сучасний стан популяцій двох видів білоперлинних волошок – Centaurea appendicata Klokov і C. konkae Klokov (секція Pseudophalolepis Klokov) на берегах Каховського водосховища. Обидва види є надзвичайно рідкісними вузьколокальними ендеміками Нижньодніпровських пісків, що включені до Червоної книги України. Встановлено синтанксономію піщаних угруповань з їхньою участю, наведено дані популяційного характеру. Визначено фактори, які впливають на скорочення популяцій видів. Запропоновано заходи їхньої охорони.

З метою часткової оцінки наближення до успіху у виконанні задач 7 і 8 Глобальної стратегії збереження рослин в Україні до 2020 року визначено та проаналізовано рівень репрезентативності рідкісних і зникаючих видів роду Astragalus L. (Fabaceae)природної флори країни на територіях природно-заповідних об’єктів, у колекціях ботанічних садів і дендропарків. Встановлено, що 4 види (19 % з цієї групи) – A. exscapus L., A. sareptanus A. Beck., A. zingeri Korsh., A. calycinus M. Bieb. – не представлені на територіях природно-заповідного фонду України. В культурі нині зберігається 12 рідкісних і зникаючих видів. Виділено 5 видів, які можуть бути задіяними у програмах з реставрації та відновлення екосистем у найближчій перспективі (A. cicer L., A. cretophilus Klokov.,A. glycyphyllos L., A. odessanus Besser, A. ponticus Pall.).На сьогодні взагалі не забезпечені охороною ex situ та in situ в Україні 3 рідкісних і зникаючих види: A. exscapus, A. sareptanus, A. calycinus.

Результати географічного аналізу синантропної флори парку НПП "Білоозерський", проведеного за схемою ботаніко-географічного районування, розробленої Г. Мойзелем із співавторами, показали, що в широтному спектрі хорологічних груп переважають температно-субмеридіональні види (43,7 %), це характерно для рівнинних помірно широтних флор Голарктики.

У спектрі регіональних хорологічних груп синантропної флори більшість складають види євразійської групи, види з європейським ареалом і циркумполярні, які поширені головним чином в температній і бореальній зонах.

У співвідношенні до океанічності–континентальності перевагу мають види евриокеанічної та індиферентної до океанічності і континентальності групи. Співвідношення океанічних і континентальних кліматипів ареалів загалом підтверджує проміжний характер флори парку.

У хорологічному відношенні досліджувана флора відображає загальні риси структури флор лісостепового характеру середньоєвропейських флор з більшістю голарктичних, європейських і центральноєвропейських типів ареалів.

У контексті розбудови екомережі Лісостепу України автори обґрунтували виділення 52 ключових територій національного (КТНР) та 78 регіонального (КТРР) рівнів. Дається їхній типологічний аналіз. Встановлено раритетний фітоценофонд ключових територій національного рівня, який налічує 156 асоціації, та регіонального рівня – 95 асоціацій. Раритетні асоціації проаналізовані за характером асоційованості популяцій домінуючих видів в угрупованні, аутфітосозологічним значенням домінантів, ботаніко-географічним значенням, созологічним статусом. Здійснена їхня созологічна категоризація, узагальнені матеріали щодо представленості раритетних синтаксонів на виділених ключових територіях екомережі та рівня забезпеченості їх охороною. Проведений порівняльний созологічний аналіз раритетного фітоценофонду КТНР і КТРР Правобережного та Лівобережного Лісостепу.

У просторі між 51˚43′09″ – 48˚23′57″ пн. ш. і 26˚10′00″ – 37˚47′00″ с. д. вивчена адвентивна фракція 13-ти модельних флор ПЗФ. Вони представляють фіторізноманіття Лісостепу в Україні. Передумовами формування адвентивної фракції флори є абіотичні та біотичні фактори екосистеми-реципієнта, на рівні об’єкта ПЗФ: місце у галузевих природних районуваннях, площа, структура угідь, річкові береги, дороги й комунікації, тривалість охорони. На рівні флори головні передумови такі: загальна чисельність видів, частка чужорідних видів та імовірні загрози інвазій з боку прилеглих флор. Виявлено 364 адвентивних види, серед них 90 (25 %) ефемерофітів. Чисельність адвентивних видів у модельних флорах коливалась від 52 до 229, за варіювання загальної чисельності їх від 418 до 1138. Частка адвентивних видів змінювалася з 9 до 28 % за середнього значення 16 %. Без ефемерофітів вона становила 8–26 %, в середньому 14 %. З’ясовано, що чисельність адвентивних видів зростає зі збільшенням чисельності аборигенних видів та загальної їх кількості. Наявна в модельних флорах різноманітність аборигенних видів та їхні угруповання наразі не стали бар’єром проникнення і натуралізації адвентивних видів. Виявлена слабка зворотна кореляція між часткою адвентивних і чисельністю аборигенних видів є підставою для припущення: кількість аборигенних видів, відповідна «виповненій флорі», здатна чинити бар’єр для проникнення видів-оселенців.

Наведено результати вивчення морфобіологічних та господарсько-цінних ознак (врожай сировини, масова частка, компонентний склад ефірної олії)  Thymus roegneriK. Koch. aggr.Зразок був інтродукований з флори гірського Криму (Ай-Петринська яйла), вегетативно розмножений і висаджений на інтродукційно-селекційну ділянку. В умовах інтродукції в Нікітському ботанічному саду рослини Th. roegneri проходять повний цикл розвитку, рясно цвітуть і плодоносять. Th. roegneri – напівчагарничок висотою 25–30 см, стебла густо опушені короткими волосками. Листя темно-зелені, довгасто-еліптичні. Суцвіття подовжене, що складається з 2–3 мутовок. Віночок рожево-ліловий. Масова частка ефірної олії в фазу масового цвітіння становить 0,5–0,6 % від сирої маси. У її структурі ідентифікований 31 компонент. Ефірна олія містить гераніол 39,1 %, геранілацетат 28,5 % і тимол 16,9 %. Має цінність для харчової та парфумерно-косметичної промисловості.