Проектований ботанічний заказник місцевого значення «Старошведський» площею 263 га розташовується між селами Змієвка та Червоний Маяк у Бериславському районі Херсонської області (Україна). До його складу входять нерозорані частини Костирської та Широкої балок і розташований між ними фрагмент тераси Дніпра. Територія проектованого заказника відрізняється досить високою диференціацією рослинності та оселищ. Тут представлені степи, луки, чагарникові зарості, штучні лісові насадження, відслонення гірських порід (вапняків, лесів та глин), кліф, узбережжя та акваторія водосховища та рудеральні оселища. Проектований заказник має велике созологічне значення. На його території нами було виявлено 21 вид судинних рослин, що охороняються, в тому числі 1 вид включений до Резолюції № 6 (Додаток І) Бернської конвенції та Додатку ІІ Оселищної директиви ЄС – Jurinea cyanoides; 10 видів включених до Червоної книги України (Astragalus dasyanthus, A. ponticus, Elytrigia stipifolia, Ornithogalum boucheanum, Stipa capillata, S. lessingiana, S. pulcherrima, S. ucrainica, Tulipa biebersteiniana, T. gesneriana) та 10 видів занесені до Червоно списку Херсонської області (Amygdalus nana, Bellevalia sarmatica, Bromopsis heterophylla, Ephedra distachya, Hyacinthella leucophaea, Jurinea stoechadifolia, Poa sterilis, Quercus robur, Vinca herbacea, Vitis sylvestris). Також тут представлено 6 раритетних угруповань включених до Зеленої книги України (Amygdaleta nanae, Elytrigieta stipifoliae, Stipeta capillatae,Stipeta lessingianae, Stipeta pulcherrimae,Stipeta ucrainicae). Саме враховуючи велике значення проектованого об’єкту природно-заповідного фонду «Старошведський» для збереження фіторізноманіття нами пропонується створити тут ботанічний заказник. Проектований заказник є важливим для збереження раритетних оселищ, так як більша частина його території є оселищами Резолюції № 4 Бернської конвенції (E1.2 Багаторічні трав’яні кальцифітні угруповання та степи та F3.247 Понтично-сарматські листопадні чагарникові зарості).

Таксоны Reynoutria japonica, R. sachalinensis и R. ×bohemica были классифицированы как наиболее опасные инвазивные растения в Европе, Северной Америке и других регионах с прохладным климатом. В Польше они включены в список 16 чужеродных видов растений, которые при интродукции в естественную среду создают угрозу для биоразнообразия или естественной среды обитания. Несмотря на серьезную угрозу, которую они представляют, виды Reynoutria все еще выращиваются в качестве декоративных растений, а иногда и высаживаются на живых изгородях. Исследования, направленные на выявление ареала и способов распространения этих растений в населенных пунктах национального парка Кампинос и его окрестностей, проводились с 2012 года. До середины 2018 года было установлено 176 локалитетов, где были обнаружены различные виды Reynoutria. Большинство из этих метопроизростаний (118) были сформированы R. japonica. R. ×bohemica был обнаружен на 54 участках, а R. sachalinensis – только на четырёх участках. Домашние сады являются источником распространения видов Reynoutria в районе Кампиносского леса (национальный парк с его буферной зоной). Наши результаты показали, что большинство видов Reynoutria были расположены в административных границах исследованных местностей, на разных расстояниях от приусадебных участков, где выращиваются эти растения. Хотя распространение узловатых в основном ограничено рудеральными местами обитания, эти инвазивные растения, особенно R. japonica и R. ×bohemica, создают угрозу для полунатуральных и естественных биоценозов в национальном парке Кампинос. R. sachalinensis был обнаружен только в селах на периферии Национального парка Кампинос. Растение обычно занимает большие площади и образует плотные, однородные популяции. Необходимо постоянно следить за его существующими локалитетами и не допускать образования новых насаждений в районе Национального парка Кампинос и его непосредственной близости.

Наведено результати інвентаризації синтаксонів, діагностичними видами яких є види роду Elytrigia Desv. (Elytrigia repens (L.) Nevski, E. elongatа (Host) Nevski, E. intermedia (Host) Nevski, E. nodosa (Nevski) Nevski, E. pseudocaesia (Pach.) Prokud., E. trichophora (Link) Nevski, E. strigosa (M.Bieb.) Nevski, E. scythica (Nevski) Nevski), E. bessarabica (Săvul. & Rayss) Prokud. на підставі аналізу літературних джерел. Синтаксономічний склад досліджених рослинних угруповань нараховує 48 асоціацій, що належать до 25 союзів, 17 порядків та 13 класів. Значна частина синтаксонів рослинності належать до звичайних з частим (Elytrigio repentis-Aegopodietum podagrariae Tüxen 1967, Urtico dioicae-Tanacetum vulgaris Kostylev in V. Solomakha et al. 1992, Artemisietum vulgaris R. Tüxen 1942, Elytrigio repentis-Robinietum pseudoacaciae Smetana, Derpoluk, Krasova 1997 та ін.) та спорадичним (Acini arvensis-Elytrigietum intermediae (Kukovitsa at al. 1994) Kukovitsa in V. Solomakha 1995, Salvio nemorosae-Elytrigietum intermediae Tyschenko, 1996, Goniolimoni taurici-Poetum angustifoliae Tyschenko 1996, Limonio-Festucetum pseudodalmaticae V. Solomakha et Shelyag-Sosonko 1984 та ін.) поширенням на території України. Більшість досліджених фітоценозів відзначається експансивним динамічним станом. Винятком є відносно рідкісні асоціації (Elytrigio trichophorae-Poetum angustifoliae (Kostylev et al. 1984) V. Solomakha 1995, Adonidi-Stipetum tirsae Didukh 1983, Drabo cuspidatae-Potentilletum geoidis Ryff 2000, Laserpitio hispidi-Heracleetum stevenii Korzhenevsky et Ryff 2002 та ін.) що перебувають під потенційною загрозою зникнення внаслідок елімінації їхніх екотопів. Едифікатором більшості рослинних угруповань (23 асоціації) є вид широкої екологічної амплітуди Elytrigia repens.

В даній статті наведений короткий огляд історії систематики видів роду Epilobium s. l., одного із складних і найбільш чисельних у родині Onagraceae. Вагомий внесок у вивчення видового складу роду (в широкому трактуванні) та розробки його системи зробили Карл Ліней, Генріх Карл Гаусскнехт, Єлизаве́та Іва́нівна Ште́йнберг, Пітер Рейвен, Ілька Кітовурі, Чіа Жуй Чен, Девід Баум, Наомі Лорімер, Олександр Сєніков та багато інших дослідників. Серед цих вчених слід відзначити Карла Гаусскнехта, який вперше запропонував найбільш досконалу на той час систему видів роду Epilobium s. l. Пітер Рейвен є одним із сучасних вчених, який зробив дуже вагомий внесок у дослідження систематики представників роду Epilobium. s. l. Він з колективом інших авторів запропонував систему роду Epilobium s. l, яка базується на результатах молекулярно-філогенетичного аналізу. Останнім часом, крім традиційних морфологічних ознак, якими є таксономічні критерії для представників роду Epilobium s. l., широкого застосування набули також молекулярно-філогенетичні дані. Останні дозволяють краще зрозуміти морфолого-географічну окресленість видів, їх таксономію та філогенетичні зв’язки. Складність систематики видів роду Epilobium s. l. зумовлена перш за все тим, що нині рід знаходиться в стадії інтенсивного формоутворення. Наявність великої кількості форм у межах окремих таксономічних одиниць, які нерідко приймаються за види роду Epilobium s. l., робить їх межі розмитими. Оскільки існують нечіткі межі між видами, виникають труднощі у вивченні таксономії роду Epilobium s. l. Систематичні ускладнення при опрацюванні цього роду виникають ще й тому, що майже всі його представники володіють різко вираженою схильністю до утворення гібридів. Крім того, на сьогодні ще недостатньо морфологічних даних, які б підтверджували таксономічний статус Chamaenerium, як таксона родового рангу.

Представлено результати дослідження харальних водоростей (Charales Charophyta) різнотипних водойм Харківської області, здійсненого влітку 2018 року, які суттєво доповнюють попередній чеклист. На підставі узагальнених оригінальних та літературних даних проаналізовано видове різноманіття та особливості розповсюдження водоростей цієї групи. Загалом, за весь період флористичних досліджень виявлено 65 місцезнаходжень 15 видів Charales у водних об'єктах басейну річки Сіверський Донець в межах Харківської області. Проте знахідки Chara braunii, Ch. canescens, Nitella flexilis, N. gracilis та N. syncarpa, що були відомінаприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., не підтверджені гербарними зразками, а їхні локалітети зникли внаслідок природних або антропогенних трансформацій. Наявність 10 видів (Chara connivens, C. contraria, C. globularis, C. intermedia, C. tomentosa, C. vulgaris, Nitella mucronata, Nitellopsis obtusa, Tolypella glomerata, T. prolifera), що мають постійні локалітети на території Харківської області, підтверджено зборами останніх десятиріч. Серед них за частотою трапляння виокремлюються групи звичайних (2 види), нерідкісних (4) та рідкісних (4) видів. У долинах річки Сіверський Донець і його приток Осколу та Береки виявлені осередки видового різноманіття Charales з різними комплексами видів, що обумовлено відмінністю у гідрологічному та гідрохімічному режимах водойм та водотоків, розташованих у лісостеповій та степовій зонах. У долині річки Сіверський Донець комплекс видів представлено Chara globularis, Nitella mucronata та Nitellopsis obtusa (русло річки та заплавні водойми), у долині річки Оскіл – Chara contraria, C. intermedia, C. tomentosa, Nitellopsis obtusa (озера надзаплавних терас)та C. vulgaris (заплавні озера, Червонооскільське водосховище), у долині річки Берека – Chara contraria, Ch. connivens, Ch. intermedia, Ch. vulgaris та Tolypella glomerata (русло річки). Основними чинниками, що впливають на такий розподіл видів Charales на дослідженій території, є сталий або мінливий гідрологічний режим водойм та хімічний склад, ступінь мінералізації, активна реакція води.

У результаті досліджень виявлено 156 видів лишайників та 44 види ліхенофільних грибів. Ліхенофільні гриби Cercidospora xanthoriae, Endococcus fusiger, Rosellinula frustulosae, Stigmidium squamariae, Tremella phaeophysciae, Xenonectriella leptaleae та лишайник Coenogonium pineti виявились новими для степової зони України. 79 видів лишайників та 36 ліхенофільних грибів є новими для Національного природного парку «Бузький Гард». 7 видів лишайників та 2 види ліхенофільних грибів визначені до роду і потребують подальшої детальнішої ідентифікації. Наявність експонованих та затінених гранітних поверхонь, місць з тимчасовими та постійними водостоками, прошарок ґрунту в Актовському, Арбузинському, Петропавлівському каньйонах, старі штучні лісові листяні масиви в урочищах «Василева Пасіка» та особливо «Лабіринт» обумовлює високе гамма-різноманіття Трикратського гранітного масиву. Природні біотопи ландшафту цього масиву займають близько 750 га і містять 200 видів лишайників та ліхенофільних грибів, тому цей ландшафт можна вважати одним із «гарячих точок» біорізноманіття рівнинної частини України. Найбільше видів лишайників (84) зростає на гранітних відслоненнях, трохи менше на корі дерев (64) і лише 12 видів виявлено на ґрунті та прошарках пилу між гранітними брилами. Ліхенофільні гриби Трикратського кристалічного масиву репрезентують високий рівень видового різноманіття, 36 видів із 44 виявлених приурочені до лишайників, що зростають на відслоненнях гранітів. У межах масиву охороняється лишайник Lasallia pustulata, внесений до Червоної книги України. Лишайники Acrocordia gemmata, Bacidia fraxinea, B. rubella, Caloplaca monacensis, Chaenotheca chlorella, C. trichialis, Cladonia uncialis, Coenogonium pineti, Lichinella nigritella, L. stipatula, Opegrapha niveoatra, Pseudoschismatomma rufescens, Ramalina intermedia, Scytinium gelatinosum, Xanthoparmelia loxodes та X. pokornyi включені до списку видів, що потребують охорони в межах Миколаївської області. 

На території пам’ятки природи місцевого значення «Деревостій акації білої» зростають 28 видів мохоподібних. В основному ці види є звичайними представниками регіональної бріофлори Північного Причорномор’я. Такі безсудинні рослини типові для листяних лісів та різноманітних деревних насаджень. 6 видів – Porella platyphylla, Frullania dilatata, Radula complanata,  Synrichia papillosa, Orthotrichum lyelii, O. patens – «регіонально рідкісні» мохоподібні бріофлори Херсонської області. Nyholmiella gymnostoma включена до Червоної книги європейських бріофітів. Місцезростання мохоподібних пов’язане з такими породами листяних дерев, як Acer negúndo, Celtis occidentalis, Gleditsia triacanthos, Quercus robur, Robinia pseudoacacia, Ulmus minor. Мохоподібні оселяються на стовбурах та пристовбурових ділянках, на гнилій корі та гнилій деревині (пеньки, повалені стовбури і уламки гілок), а також на ґрунті (відкриті ділянки з рослинним опадом, стінки рівчаків). Встановлено, що епіфітні, епіксильні та епігеоїдні бріокомплекси відрізняються за видовим різноманіттям та структурою. Мохові обростання на корі форофітів об’єднують в основному по 9-11 видів (на Acer negúndo – 15 видів), на епіксильних субстратах цей показник збільшується до 13-17 видів, на ґрунтах – 4 види. На стовбурах дерев з більш товстою, тріщинуватою корою видове різноманіття мохоподібних вище, а площа обростань – більша. Структури мохових комплексів на деревах різних порід в загальному плані є подібними. В епіфітних угрупованнях домінують групи за участі малих подушок Orthotrichum pumilum, O. diaphanum, O. speciosum, O. affine. Трохи меншою є роль плоскокилимових угруповань з Leskea polycarpa, Pylaisia polyantha, Hypnum cupressiforme, H. cupressiforme var. filiforme. До них домішуються Amblystegium serpens var. saxicola, Hypnum cupressiforme var. lacunosum тощо. В обростаннях на пеньках, гнилій деревині та корі зменшується чисельність видів роду Orthotrichum та підсилюється значення плеврокарпних видів, таких як Brachytheciastrum velutinum, Brachythecium salebrosum, Amblystegium serpens, Homalothecium sericeum. Епігейна фракція представлена невеликою кількістю полісубстратних мохів з широкими екологічними амплітудами (Ceratodon purpureus, Leptodictyum riparium тощо). Деякі мохи степових та чагарникових наґрунтових екотопів переселились на окоренки листяних дерев та уламки гнилої деревини. Тут виявлені Ceratodon purpureus, Ptychostomum moravicum, P. capillare, Syntrichia ruralis, S. ruraliformis, Grimmia pulvinata. В цілому склад та структура бріофлори пам’ятки природи місцевого значення «Деревостій акації білої» є прикладом змін, які відбулись в бріофлорі Нижньодніпровських пісків внаслідок заліснення. Через появу нових субстратів відзначається зростання ролі епіфітних і епіксильних мохів, в першу чергу видів родини Orthotrichaceae. Паралельно відбувається зниження участі представників родини Pottiaceae, яка є домінантом в зональних степових бріофлорах Північного Причорномор’я. Зникають типові степові та псамофітні види мохів, за виключенням полісубстратників, біологія яких дозволяє проживати на деревах. Через це можливість відновлення природної псамофітно-степової бріофлори на раніше заліснених ділянках, де знищується деревостан, може сильно уповільнитись.

Наведено результати критичної ревізії колекції з 26 зразків міксоміцетів, зібраних проф. І.О. Дудкою 05–06.05.2006, 16.08.2006 та 13–14.09.2006 в Угольсько-Широколужанському, Чорногірському та Мармароському масивах Карпатського біосферного заповідника. Колекція зберігається у мікологічній секції гербарію Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди під номерами CWP (Myc) 3110–3137. Матеріал колекції раніше був використаний при підготовці публікації, присвяченій буковим пралісам Українських Карпат. У колекції виявлено 17 видів міксоміцетів, які за системою Пуляна та ін. відносяться до 11 родів, 7 родин та 4 порядків класу Myxomycetes: Ceratiomyxa fruticulosa (O.F. Müll.) T. Macbr., Diachea lencopodia (Bull.) Rostaf., Didymium clavus (Alb. et Schwein.) Rabenh., Fuligo candida Pers. sensu B. Ing, F. septica (L.) F.H. Wigg. f. flava (Pers.) Y.Yamam., Hemitrichia cf. clavata (Pers.) Rostaf., Licea minima Fr., Lycogala epidendrum (L.) Fr. sensu B. Ing, L. terrestre Fr. sensu B. Ing, Metatrichia floriformis (Schwein.) Nann.-Bremek., M. vesparia (Batsch) Nann.-Bremek. ex G.W. Martin et Alexop., Stemonitopsis typhina (F.H. Wigg.) Nann.-Bremek., Trichia affinis Rostaf., T. crateriformis G.W. Martin, T. varia(Pers. ex J.F. Gmel.) Pers., T. persimilis P. Karst.та Tubifera cf. ferruginosa (Batsch) J.F. Gmel. Ідентифікація двох зразків, наведена у публікації 2011 р., була нами переглянута: «Fuligo intermedia» ідентифіковано як F. candida, а «Physarum robustim» – як Didymium clavus. Таким чином, висловлене раніше твердження про присутність цих видів в Українських Карпатах виявилося передчасним. Навпаки, T. decipiens var. olivacea, що раніше була наведена як новий для Українських Карпат різновид T. decipiens, згідно з сучасними уявленнями є самостійним видом T. crateriformis G.W. Martin, знахідка якого є новою для регіону.