Представлені результати досліджень трьох видів відділу Lycopodiophyta (Diphasiastrum issleri (Rouy) Holub,Lycopodiella inundata (L.) Holub), Selaginella helvetica (L.) Spring, які є рідкісними в Українських Карпатах. Наведені детальні описи місцезростань та угруповань, у яких ці види трапляються, а також вивчена чисельність особин у популяціях. Визначено їх созологічний статус та зроблено прогноз розвитку популяцій у найближчі роки .

У статті проаналізовано основні структурні особливості трав'яно-чагарничкового ярусу і встановлено його функціональну роль на прикладі лісів Українського Полісся. На основі порівняльного флористичного аналізу встановлена висока флористична біорізноманітність лісових фітоценозів і гетерогенність їх флори. В межах кожного синтаксону в трав'яно-чагарничковому ярусі виділяється до 5–6 екологічних груп. Їх кількість залежить від складу деревостану і мозаїчності рельєфу та ґрунтового покриву. Залежно від еколого-ценотичної ситуації у всіх видів рослин трав'яно-чагарничкового ярусу змінюється проходження етапів онтогенезу, тип морфогенезу, життєвий стан та ін. Індивідуальні екологічні амплітуди лісових трав відповідають екологічним режимам відповідних синтаксонів, і на природних територіях, які охороняються, як і при правильній господарській експлуатації цих лісів, структура нижніх ярусів збереже свою цілісність і самобутність. Успішність поновлювального процесу дерев багато в чому визначається складом і особливостями структури живого надґрунтового покриву.

У статті описано декоративну і лікарську рослину – Leucojum aestivum, занесену до Червоної книги України. L. aestivum − багаторічна трав'яниста рослина родини Amaryllidaceae. Природний ареал виду охоплює Середземномор’я, помірні райони Європи (крім північного сходу), Кавказ. L. aestivum – витривалий вид, який дуже терпимий до вологи. Він надзвичайно терпимий до типу ґрунту і росте на піщаних, супіщаних і глинистих ґрунтах, хоча віддає перевагу ґрунту з більш нейтральним або лужним рН. Дослідили особливості морфолого-анатомічної будови підземних та надземних органів L. aestivum; описали модель пагоноутворення, типи бруньок і ритм сезонного розвитку L. aestivum в сучасних умовах півдня України.

Узагальнено результати польових експериментів (2011–2014 рр.) з вивчення ефективності насіннєвого поновлення в популяції Homogyne alpina (L.) Cass. (Asteraceae) на субальпійському лузі Чорногори (Українські Карпати). Зроблено висновок, що віталітетна диференціація насіння є базовою передумовою для збалансованого заміщення поколінь і збереження життєздатності популяції H. alpina. Внаслідок різниці в репродуктивних потенціях, що була виявлена у насіння високої, середньої і низької життєвості, їхня роль в насіннєвому поновленні змінюється відповідно до змін дії екологічних чинників.

У статті наведено українські назви родів мохоподібних (Bryobionta – Головмохобіонти), більшість з яких створено вперше, і на цій основі складено повний перелік видів бріофлори України усіх відділів: Anthocerotophyta (українська назва Квіткорогофіти), Marchantiophyta (українська назва Маршанціофіти), Bryophyta (українська назва Головмохофіти). Запропоновано також низку нових видових епітетів печіночників і мохів. При утворенні нових назв мохоподібних використані: особливі, прикметні, характерні ознаки морфології гаметофіта і спорофіта, фізіології, життєві форми тощо (Війчатка короткоповстиста – Trichocolea tomentellа,Кущомох лисохвостий – Thamnobryum alopecurum та ін.); особливості характерних місцезростань (Вапничка крейдова – Cololejeunea calcarea; Водник протипожежний  –Fontinalis antipyretica, Вологолюб річковий – Hygroamblystеgium fluviatile, Всюдник пурпуровий – Ceratodon purpureus та ін.); важливості таксону (типовий рід, декоративність тощо), наприклад, Головмох сріблястий –Bryum argenteum, Красунчик найпрекраснішийPtilidium pulcherrimum; латинські відповідники, транслітерації, чим віддається належне авторам першоописів  таксонів (Безжилка жирна – Aneura pinguis та ін.); латинські назви, які походять від власних імен (Меркія Бліта– Moеrckia blyttii, Лазаренкія Козлова – Lazarenkia kozlovii); обґрунтовані запозичення з інших національних назв родів та видів – з польської, чеської та інших мов (Золотомох (злотнік – польск.) – Campyliadelphus, Собакозуб (псізубец - чеськ) – Cynodontium та ін.

Наводяться відомості та ілюстрації щодо двох нових для України видів ліхенофільних грибів – Didymellopsis perigena (Nyl.) Grube, який зростає на епігейному лишайнику Placidium squamulosum (Ach.) Breuss, та Zwackhiomyces cervinae Calat., Triebel & Pérez-Ortega, який зустрічається на кальцефільному лишайнику Acarospora cervina (Ach.) A. Massal. Стаття проілюстрована двома рисунками, де показано відмінності між родами Didymellopsis та Zwackhiomyces, а також особливості будови представлених видів.

Досліджений видовий склад локулоаскоміцетів Національного природного парку “Олешківські піски”, який включає 34 види із 18 родів, 10 родин, 3 порядків та групи порядків Incertae sedis, 2 підкласів класу Dothideomycetes. У таксономічній структурі дослідженої мікобіоти відмічене переважання представників підкласу Pleosporomycetidae, порядку Pleosporales, родини Leptosphaeriaceae, роду Leptosphaeria. Проаналізовані особливості екотопічного поширення видів в угрупованнях 4 типів природної рослинності. Встановлена екологічна структура мікобіоти та консортивні зв’язки із 19 видами вищих рослин з 11 родин. В екологічній структурі дослідженої мікобіоти за трофічними характеристиками переважають сапротрофи. Відмічено, що різноманіття субстратів сприяє поширенню як герботрофних, так і ксилотрофних локулоаскоміцетів. Розглядаються екологічні особливості видів, що стосуються стадій онтогенезу та поширення на дослідженій території.

Наведено відомості про найпівденніше місцезростання Tuckermanopsis chlorophylla (Willd.) Hale в Україні, який знайдений на території ландшафтного заказника «Саги» на корі Pinus sylvestris і який є новим для степової зони України. В статті подано його екологічні особливості та поширення в Україні.

Неліхенізовані остропальні гриби є недостатньо дослідженими в Україні. У роботі представлені відомості про новий для України та рідкісний у світовому масштабі вид Schizoxylon centaureae Bres., виявлений на території РЛП «Тилігульський». Характерною ознакою цього виду є ниткоподібні спори, що розпадаються на фрагменти при дозріванні аску та приуроченість до розвитку на мертвих стеблах Centauria sp та Asphodelus sp. Стаття містить оригінальні ілюстрації та опис виду. Оскільки цей вид був дотепер відомий лише з Португалії та Греції, знахідка S. centaureae в Україні суттєво змінює існуючі уявлення про його поширення.

Розроблено проект екологічної мережі заплави р. Сейм, виділено три ключові території місцевого рівня (Пісківська, Конотопсько-Путивльська, Батуринська) і екокоридор регіонального рівня (Сеймський). Здійснена їх повна характеристика згідно з методикою. Подано шляхи інтеграції розробленої екомережі в загальнодержавну екологічну мережу завдяки сприятливому розташуванню регіону поміж Поліським, Галицько-Слобожанським, Дніпровським і Сіверсько-Донецьким екологічними коридорами загальнодержавного значення. Також розглянуто способи поєднання її з ключовими територіями локального рівня завдяки екологічним коридорам локального значення.

Досліджувались особливості флористичного забруднення антропофітами природних та напівприродних степових ценозів на території Бургунської балки (Херсонська область). На її схилах збереглися осередки корінної степової рослинності  класу Festuco-Brometea Br.-Bl. et R.Tx. in Br.-Bl. 1949. Але антропогенна трансформація степового біому привела до проникнення в степові угруповання адвентивних видів. За результатами наших досліджень, вони представлені  64 видами, які належать до 59 родів, 24 родин, 15 порядків. Більшість досліджених адвентивних рослин відносяться до мезофітної групи і геміагріофітів. Вони добре натуралізувались в угрупованнях лучної рослинності, тому зростають по тавельгу балки. Найбільша кількість діаспор цих видів потрапляє із водними потоками з агрофітоценозів і є представниками класів сегетальної рослинності Stellarietea mediae та Artemisietea vulgaris.

Досліджено флористичне багатство, екологічна структура та ценотичне різноманіття  вищих водних рослин р. Удай в межах НПП “Пирятинський”, де виявлено 34 види макрофітів, що формують 16 угруповань рангу асоціації еколого-флористичної класифікації. Аналіз заростання річища та заплавних водойм показав збереженість їх природної структури, широке різноманіття біотопів та певну збідненість видового багатства як свідчення антропогенної трансформації реофільних екосистем. Домінування видів евтрофо-болотного комплексу на окремих ділянках розглядається як загроза посилення процесів заболочення та трансформації реофільних біотопів. Виділено раритетну складову флори, підтверджено доцільность створення на даній території об'єкта заповідного фонду України державного значення. Дано рекомендації щодо розширення списку регіонально рідкісних видів.