Природна рослинність долини Куяльницького лиману відзначається високим рівнем фіто- і ценорізноманіття та задовільним станом. Їі сучасна територіальна диференціація залежить від геоморфологічних умов і впливу антропогенних факторів. Внаслідок катастрофічного зменшення акваторії лиману осушені значні його площі, на яких сформувалися смуги галофітної рослинності. Найнижчі, періодично затоплювані ділянки, займають угруповання піонерної галофітної рослинності класу Therosalicornietea. Вище в рельєфі, в сухіших умовах навколо лиману розташовані смуги засолено-лучної та засолено-степової рослинності класу Festuco-Puccinellietea. В місцях виклинювання прісних вод сформовані щільні зарості Phragmites australis за участю Tripolium pannonicum. Схилові території зайняті степовими угрупованнями класу Festuco-Brometea та чагарниковими –  Rhamno-Prunetea, а також деревно-чагарниковими насадженнями Salicetea purpureae. Степова рослинність переважає на лівобережних схилах, а чагарникова та деревно-чагарникова – на правобережних. Угруповання засолених степів союзу Tanaceto millefolii-Galatellion villosae поширені лише в південній частині долини і займають більші площі на правобережжі. Найрідкіснішими угрупованнями в долині лиману є угруповання асоціацій Phragmito-Juncetum maritimi (клас Juncetea maritimi), Anisantho tectori-Glycyrrhizetum glabrae (Festuco-Puccinellietea), Schoenoplectetum litoralis (Phragmito-Magnocaricetea), ценози Stipa pulcherrima comm. та Stipa tirsa comm. (Festuco-Brometea).

Вперше повідомляється про знахідку на острові Тендра (Чорноморський біосферний заповідник) трьох нових псамофітно-літоральних видів, основний ареал яких розташовується в Середземноморському регіоні: Cerastium tauricum, Clypeola jonthlaspi та Echinophora sibthropiana. Наводяться відомості про поширення на острові виявлених раніше рослин даної географічної групи: Carex liparocarpos, Medicago marina, Glaucium flavum, Alyssum borzaeanum та Elytrigia striatula. Зроблено припущення, що поява рослин на острові пов’язана з аномально потужними штормами. Оскільки усі вісім видів належать до рослин, що охороняються, обговорені проблеми збереження їх популяцій в регіоні.

Проаналізовано та виявлено особливості анатомічної будови однорічного стебла D. virginiana. Для нього характерним є субепідермальна перидерма, з округлими піднятими над покривними тканинами сочевичками, що розміщена суцільним кільцем вздовж осі стебла пластинчатої паренхіми з домінуванням склеренхімних волокон у перимедулярній зоні та з відсутністю чітко виражених трикутних ділянок серцевинних променів у вторинній флоемі. У всіх зонах стебла добре розвинені механічні тканини (пластинчаста коленхіма, перициклічна склеренхіма, луб’яні волокна, волокна лібріформа), а також запасаюча паренхіма первинної кори, флоеми, ксилеми, серцевинних променів периферичної і середньої частини серцевини. Розподіл механічних і паренхімних тканин дає можливість характеризувати анатомічну будову як мезоксерофітну.

Наведено сучасні дані щодо складу, структури та просторового розподілу макрофітобентосу Тендрівскьої та Ягорлицької заток Чорного моря. Виявлено 46 видів макрофітів, серед яких переважають представники Rhodophyta. Виділено 5 основних рослинних асоціацій. Кількісна оцінка сучасного стану макрофітобентосу показала істотне зменшення середньої біомаси та загальних обсягів запасів донної рослинності у затоках у порівнянні з літературними даними.

На території нерекультивованого відвалу сірчаного видобутку виявлено 45 видів бріофітів, рекультивованого – 32 види. На основі результатів біоморфологічного аналізу мохоподібних встановлено, що на нерекультивованому відвалі серед біоморф переважають плетива та дернинки, тоді як на рекультивованих ділянках більшість мохів утворюють життєву форму дернинка. Серед екологічних груп нерекультивованого відвалу переважно трапляються мезотрофні мезофіти і ксеромезофіти, на рекультивованій території до найчисельніших груп належать мезотрофні ксеромезофіти і мезоевтрофні гігромезофіти. Моховий покрив рекультивованого відвалу здебільшого представлений епігейними мохами зі стратегією поселенці та багаторічні стаєри конкурентні, тоді як на нерекультивованому відвалі ростуть мохоподібні з різними життєвими стратегіями. Результати аналізу життєвих стратегій мохоподібних, видового різноманіття, груп видів з різною активністю, способами розмноження і показниками біомаси дають можливість стверджувати, що проведена рекультивація сприяла значній стабілізації мікрокліматичних та едафічних умов, а на нерекультивованій території переважання серед видів різних субстратних груп епігейних мохів вказує на низьку зімкнутість трав’яного ярусу та різноманіття умов місцезростань. Отримані результати свідчать про важливу роль мохоподібних для індикації стану рослинного покриву на девастованих територіях та контролю їх відновлення.

Епіфітні лишайникові угруповання старих парків Херсонщини представлені п’ятьма асоціаціями та двома підасоціаціями, які вперше описані для науки. Alyxorio varii-Xanthorietum parietinae має діагностичні види Alyxoria varia, Phaeophyscia nigricans, Scythioria phlogina та формується під впливом морських бризів в аридних умовах на корі старих дерев, що мають нейтральний pH (Fraxinus excelsior, F. pennsylvanica, Populus alba, Salix alba). Melanelixio subargentiferi-Ramalinetum farinaceae характеризується діагностичні види Melanelixia subargentifera, Phlyctis argena, Ramalina farinacea та формується на корі старих дерев, що мають нейтральний pH (Fraxinus excelsior, Quercus robur) у тінистих лісах та лісопарках у степовій зоні. Угруповання піонерної гемібазифільної, ксерофільної, геліофільної, асоціації Rinodino pyrini-Calogayetum lobulatae формуються на різноманітних породах дерев у молодих парках, лісосмугах, лісопарках на півдні України і характеризується наявністю діагностичних видів Calogaya lobulata, Myriolecis hagenii, Rinodina pyrina. Ці угруповання відносяться до союзу Xanthorion parietinae Оchsner 1928. Нітрофільна, геліофільна, кcерофільна субасоціація Amandineo punctate-Xanthorietum parietinae typicum широко розповсюджена на різних видах деревних рослин на півдні України і характеризується діагностичними видами Amandinea punctata, Physcia adscendens, Xanthoria parietina. Субасоціація Amandineo punctate-Xanthorietum parietinae candelarielletosum efflorescentis характеризується діагностичними видами Pleurosticta acetabulum та Candelariella efflorescens і розвивається на корі старих дерев у парках півдня України. Омброфільна, сціофільна, мезофільна асоціація Chaenotheco trichiali-Amandinietum punctatae має діагностичні види Amandinea punctata та Chaenotheca trichialis та формується на старих деревах віком 100–200 років (Quercus robur, Populus alba, P. nigra). Угруповання відноситься до союзу Buellion canescentis Barkman 1958. Виділені лектотипи асоціацій Buellietum punctiformis Barkman 1958, Parmelietum acetabulae typicum Ochsner 1928та Physcietum adscendentis typicum Ochsner & Frey 1926.

У статті наведені дані щодо знахідок двох нових для України видів з роду Orbilia Fr. – Orbilia comma Graddon та O. flavidorosella Rehm. Вид O. comma зареєстрований вперше у Східній Європі. Обидва види були виявлені під час досліджень апотеціальних сумчастих грибів, проведених на території Харківського Лісостепу у 2010–2017 роках, а також ревізії матеріалів наукового мікологічного гербарію Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна CWU Myc. У роботі наведені оригінальні описи, ілюстрації та дані щодо поширення вищеназваних видів в Україні та світі. З урахуванням цих видів, а також знахідки O. crystallina, опублікованої нами раніше, на даний час в Україні зареєстровано 20 видів з роду Orbilia.

Досліджено особливості зростання Crataegus ucrainica A. Pojark. в заплаві р. Дніпро. Молода популяція (до 20–25 років) з 14 особин різного вікового стану C. ucrainica існує на острові Шелестів поблизу більш зрілої (до 55–60 років), виявленої нами раніше в гирлі річки Рось, навпроти острова. В межах поширення окремих особин цього виду на ділянках знижень, на місці висохлих проток, закладено три ґрунтові розрізи глибиною до 2 метрів. На двох, розташованих в безпосередній близькості до особин C. ucrainica виявлено наявність двох-трьох прошарків суглинків та глин різної потужності, які дозволяють виду зростати на масиві з намитих пісків острова Шелестів. На третьому розрізі, розташованому в тих же протоках, але без присутності особини C. ucrainica неглибоко розташованих водотривких горизонтів не виявлено. Досліджені рослинні угруповання вказаного місцезростання відносяться до класу Salicetea purpurea Moor 1958. В аналогічних ценотичних умовах цей вид зростає в гирлі річки Рось. Досліджене місцезростання в режимі абсолютної заповідності дозволить спостерігати за збереженням популяції та організувати довгострокові моніторингові спостереження за її розвитком.