Протягом минулих століть високий рівень сільськогосподарського виробництва призвів до значного зменшення степової рослинності. У трансформованих ландшафтах півдня України пам’ятки культури, такі як старі поселення, можуть бути потенціальними місцями для збереження біорізноманіття. Протягом останніх років (2010–2019) нами була приділена увага 18 городищам Нижнього Придніпров’я, площа яких варіюється від 1.1 до 18.7 га. Всі городища розташовуються на крутому березі Дніпра по обидві сторони, в основному між двома близько розташованими балками. Річкова тераса і балки були гарним природним захистом для городищ з трьох сторін, а з четвертої вони були захищені штучним ровом і валом. Окрім того, ключовою роллю розташування городищ був Дніпро як провідна водна магістраль для торгівлі та формування економічної структури у класичний та елліністичний періоди. Конспект флори городищ Нижнього Придніпров’я включає 526 видів судинних рослин, що відносяться до 279 родів, 74 родини, 3 класи та 2 відділи. На одному городищі росте від 125 до 290 видів судинних рослин, в середньому 178. Городища з найбільшою площею характеризуються найбільшими показниками видів. Рівень созологічної цінності по окремим городищам неодноманітний. В цілому, на частину охоронюваних рослин припадає 30 видів (6%). З них 10 видів включені до Червоної книги України (Astragalus borysthenicus, A. dasyanthus, Elytrigia stipifolia, Gymnospermium odessanum, Stipa capillata, S. lessingiana, S. pulcherrima, S. ucrainica, Tulipa biebersteiniana, T. gesneriana) та 20 видів до Червоного списку Херсонської області (Amygdalus nana, Bellevalia sarmatica, Bromopsis heterophylla, Dianthus andrzejowskianus, Ephedra distachya, Ferula capsica, Fraxinus excelsior, Hyacinthella leucophaea, Jurinea salicifolia, J. stochadifolia, Limonium platyphyllum, Linaria macroura, Linum czernjajevii, Prangos odontalgica, Quercus robur, Silene supina, Valeriana stolonifera, Veronica capsellicarpa, Vinca herbacea, Vitis sylvestris). 

Виконано дослідження рослинних угруповань полезахисних лісових смугна території Середнього Придніпров’я, сформованих для захисту сільськогосподарських угідь від несприятливих кліматичних умов. Різноманітність рослинних угруповань лісосмуг потребує нових синтаксономічних рішень у зв’язку з суттєвою їх відмінністю від природних лісових угруповань. На основі виявленого ценотичного впливу деревних видів було розроблено синтаксономію полезахисних лісових смуг. Її створення стало можливим завдяки охопленню всього видового складу, в тому числі типових рудеральних видів та видів природних лісів та чагарників, які набули здатність до існування в цих біотопах. Комплексні ценотичні дослідження наявних угруповань викликали потребу в виділенні нового союзу Sambuco nigrae-Quercion robori у межах основного порядку синантропної деревно-чагарникової рослинності Chelidonio-Robinietalia pseudoacaciae класу Robinietea з описом нових для науки асоціацій Alliario petiolatae-Ptelietum trifoliatae, Elytrigio repentis-Quercetum robori, Sambuco nigrae-Quercetum robori. Крім того, було описано ще три нові асоціації Poo nemoralis-Tilietum cordatae, Geo urbano-Fraxinetum та Balloto nigrae-Ulmetum, що відносяться досоюзуGeo-Acerion platanoides. Фітоценози, що виділені в ранзі нових синтаксонів, є результатом спонтанного становлення еконіш популяцій аллохтонних та автохтонних видів регіональної флори Лісостепу України за умов едифікаторного впливу штучно створених деревостанів. Надано екологічну та флористичну характеристику ідентифікованих та вперше описаних синтаксонів.

У даній статті наведені результати ценотичного і екотопічного аналізу видів роду Epilobium L. s. l. (Onagraceae Juss.) у біотопах України. У флорі України налічується близько 20 видів роду Epilobium s. l. (вкючаючи Chamerion). Переважна більшість з них – це багаторічні трави або напівчагарники з довгими надземними або підземними повзучими гонами. Види роду Epilobium належать до двох типів екологічних груп – мезофіти та гігрофіти. Характерними біологічними особливостями видів роду Epilobium є висока морфологічна мінливість, а також міжвидова гібридизація. Представники роду Epilobium зростають головним чином по берегах річок, у канавах, на заплавних луках, у вологих лісах, на болотах, на вирубках і по згарищах. Багато видів трапляються в горах від верхнього лісового до альпійського поясу. Низка видів роду Epilobium береактивну участь у формуванні різних типів біотопів (за класифікацією EUNIS, адаптованої для України). Еpilobium hirsutum Lє константним й характерним видом біотопу Е:1.13 – Вологі високотравні угруповання, або за класифікацією біотопів України В4.1.6 – Високотравні окрайові нітрофільні біотопи низинних річок та біотопу Т3.3.2 – Мокрі луки з домінуванням високотрав’я. Epilobium montanum L. є константним й характерним видом біотопу G:1.123 – Березові ліси свіжих та сухих умов та біотопу К2.2.1 – Осипища вапняків Карпат, а також бере активну участь у формуванні ще одного біотопу фанерофітного типу G:2.111 – Ліси Picea abies Полісся. Характерними видами біотопу – К1.2 Осипища силікатовмісних порід Карпат є E. collinum C.C. Gmel. та E. angustifolium L. (= Chamerion angustifolium (L.) Holub). Epilobium alsinifolium Vill.– характерний для болотного гірського підтипу біотопу Б1.21а – Жорстководні джерела та струмки на туфах і травертинах. Еpilobium alpestre (Jacq.) Krock. – є характерним видом біотопу Т4.4.1 – Субальпійське широколистяне високотрав’я на силікатних субстратах, а також є одним з характерних видів для біотопу Т4.4.2 – Субальпійське широколистяне високотрав’я на карбонатовмісних субстратах. Epilobium dodonaei Vill.(= Chamerion dodonaei (Vill.) Holub) – один з домінантів трав’яного ярусу біотопу В4.2.2 – Слабо зарослі трав’яною рослинністю гравійні береги гірських потоків, а також є одним із характерних видів угруповань біотопу Ч7.2 – Чагарникові зарості гравійних берегів.

У статті узагальнені результати популяційного аналізу на пробних площах біологічного стаціонару Інституту екології ім. К.А, Малиновського в Чорногорі (Карпати). Тут, на висотному профілі 920 - 2040 м н. ур. м., автори понад сорок п'ять років проводять багаторічні стаціонарні спостереження і польові експерименти в популяціях Homogyne alpina (L.) Cass. Це трав'яна багаторічна рослина являє собою зручний об'єкт для всебічних популяційних досліджень. У статті обговорюється питання про передумови явища поліваріантністі розвитку рослинних популяцій в різних еколого-ценотичних ситуаціях. Обґрунтовується погляд на поліваріантність як наслідок адаптивних трансформацій віталітетного складу популяцій. Саме на цих підставах здійснюються оперативні зміни в популяційних стратегіях за різних умов існування. Автори вважають, що на рівні віталитетних груп поліваріантність не має місця. І в усьому ареалі H. alpina в кожній з них здійснюється свій окремий, якісно стереотипний базовий варіант. Таким чином, в залежності від наявності та фактичних співвідношень віталітетних груп, на популяційному рівні поліваріантність розвитку H. alpina є сумарним результатом від накладання одного, двох або всіх трьох консервативних варіантів. У відповідності за своєю кількісною участю за конкретних обставин, будь-яка з віталітетних груп може відігравати пріоритетну роль. Автори пропонують позначати кожну групу життєвості відповідним кольором і на засадах кольороподілу RGB створити універсальні кольорові маркери процвітаючих, рівноважних і депресивних популяцій. У статті звергнуто увагу на можливості комп'ютерних моделей, що функціонують відповідно до алгоритмів базових варіантів синонтогенезу H. alpina. Зроблено висновок, що незалежно від причин віталітетної неповночленності, вона обмежує можливості для оптимізації стратегії розвитку  природних популяцій H. alpina і підвищує вирогідність їх подальшої деградації. Інтерпретація віталітетного складу як імперативної передумови функціонування і авторегуляции відкриває додаткові можливості для управління природними популяціями трав'яних рослин шляхом цілеспрямованої корекції їх віталітетної структури. За результатами досліджень автори обґрунтовують необхідність обов'язкового використання віталітетного аналізу в дослідницькій і природоохоронній практиці.

На острові Хортиця виявлено 80 видів лишайників та 12 видів ліхенофільних грибів. Лишайник Verrucaria fusconigrescens вперше наводиться для рівнинної частини України. Лишайники Acarospora insolata,Bacidia fuscoviridis, Caloplaca сhlorina, С. soralifera, С. xerica, Dermatocarpon miniatum, Lecanora argopholis, L. orosthea, L. swartzii, Lobothallia alphoplaca, Monerolechiabadia, Rhizocarpon lecanorinum, Xanthocarpia crenulatella, Xanthoparmelia loxodes та ліхенофільні гриби Abrothallus caerulescens, Lichenostigma elongatum, Marchandiomyces corallinus, Polycoccum pulvinatum, Stigmidium xanthoparmeliarum, Zwackhiomyces lithoiceae – виявилися новими для Запорізької області. Лишайники Melanelixia fuliginosa, Protoparmelia badia та Evernia mesomorpha некоректно наводилися для острова Хортиця, тому повинні бути виключені зі списку ліхенобіоти. Виявлені тут Lassalia pustulata та Xanthoparmeliacamtschadalis занесені до Червоної книги України. Ліхенофільні гриби є типовими для лишайникових угруповань у межах Українського кристалічного щита. Для Zwackhiomyces lithoiceae – це перше повідомлення на Verrucaria fusconigrescens.