Родина Apiaceae налічує понад 400 родів і від 3500 до 4000 видів, поширених на всіх континентах, крім Антарктики, з найбільшим різноманіттям в помірних широтах і гірських системах, переважно в Європі, Північній Америці, але найчастіше в Азії. В Украні – 74 роди та 161 вид (разом з підвидами), з яких більше половини родів (48) представлені лише одним видом. Суттєві номенклатурні зміни відбулися в багатьох родах та видах. Зокрема, Archangelica уключено до складу роду Angelica; Siella erecta – в рід Berula. Laserpitium alpinum визнано синонімом L. krapffii, а L. hispidus та L. prutenicum уключені до складу нового роду Silphiodaucus, виділеного на основі молекулярних даних. Новими для флори регіону є Bilacunaria microcarpos, Bupleurum commutatum, B. testiculatum, Bifora testiculata, Cyclospermum leptophyllum, Ferulago aucheri. Внесені суттєві зміни в номенклатурних назвах низки видів та їх авторів. Зокрема, новими пріоритетними родовими (й видовими) назвами є Mutellina purpurea (Ligusticum mutellina), Myrrhoides nodosa (Physocaulis nodosus). Пріоритетними назвами є Angelica sylvestris (A. montana), Anthriscus sylvestris (A. nemorosa), Buniun microcarpum (B. ferulaceum), Bupleurum multinerve (B. ranunculoides auct.), Cenolophium fischeri (С. denudatum), Conioselinum tataricum (C. vaginatum auct.), Palimbia rediviva (P. salsa), Scandix australis (S. taurica), Heracleum villosum (H. stevenii), H. wilhelmsii (H. mantegazzianum) та ін. Суттєві номенклатурні зміни відбулися в роді Pimpinella, у якому визнані такі мікровиди з агрегатного комплексу P. saxifragа aggr., як: P. austriaca, P. dissecta, P. hircina. Показано, що Pimpinella lithophila, P. titanophila та P. tragium s. str. формують складний таксономічний агрегат, для якого характерний широкий діапазон мінливості розсічення пластинки прикореневих листків. Тому найбільш обґрунтованою є концепція єдиного для Східної Європи поліморфного виду P. tragium Vill. s. l. у межах якого всі наведені таксони доцільно визнати за підвиди, морфологічно пов’язані переходами. З роду Peucedanum як сегрегатні роди виділені Cervaria, Dichoropetalum, Macroselinum, Oreoselinum, але вказуються також їх альтернативні назви, які нині є вживаними у складі роду Peucedanum s. l. Рід Hydrocotyle L. уключено до складу родини Araliaceae, що підтверджується молекулярними даними (нуклеотидними послідовностями). Родина Araliaceae налічує від 40 до 70 родів і від 850 до 1650 видів, поширених в основному в тропічних, частково в помірних широтах; у флорі України – два роди і три види.

На основі молекулярно-філогенетичного аналізу ядерних (ITS1-5.8S rRNA-ITS2) та хлоропластних (rpl32-trnL) послідовностей зразків чотирьох популяцій (в тому числі двох популяцій з району locus classicus) критичного в таксономічному відношенні виду Centaurea borysthenica (Asteraceae) підтверджено самостійний видовий статус даного таксону у складі C. arenaria agg. та поточнено його видоспецифічні ознаки. Встановлено, що C. borysthenica є видом гібридогенного походження, у якого вихідна материнська форма належить до C. arenaria agg., а вихідна батьківська форма – до гіпотетичного виду з унікальним ендемічним східно-європейським риботипом. Показано, що всі досліджені популяції C. borysthenica мають однаковий гаплотип, ідентичний до C. arenaria та C. odessana, який відмінний від усіх відомих гаплотипів C. stoebe s.l. За риботипом C. borysthenica є аллоплоїдом з комбінацією двох алелей ITS, одна з яких відповідає т.зв. балканському риботипу, притаманному C. arenaria та C. odessana (референтний сіквенс MW383495), друга – унікальному т.зв. українському риботипу 3 (референтний сіквенс MW383493 із замінами 83.Y>C, 458.Y>T). Досліджені екземпляри з фенотипом «C. borysthenica» із чотирьох популяцій з теритoрій Запорізької, Миколаївської та Дніпропетровської областей були представлені вторинними гібридами між C. borysthenica та різними видами секції Centaurea (в першу чергу, C. diffusa та C. stoebe s.l.). Всі такі вторинні гібриди зберігають гаплотип C. borysthenica, а риботип – хоча б одну з алелей даного виду – або балканську, або східно-українську (т.зв. український риботип 3).

Розглянуто уявлення про синтаксономічний клас на сучасному рівні розвитку науки про рослинність. Проаналізовано класичне визначення класу, запропоноване Ж. Браун-Бланке. Детально розглянуто критерії класу, які впродовж розвитку фітосоціології згадувалися і застосовувалися різними авторами: флористичний, екологічний, фізіогномічний, хорологічний, еволюційний і практичний. При розгляді флористичного критерію особливу увагу було приділено аналізу концепції абсолютних діагностичних видів. На прикладах з нещодавно опублікованих синтаксономічних зведень по рослинності Європи і України проілюстровано існуючі проблеми у розмежуванні та ідентифікації різних класів рослинності України, а також проблему інфляції класів. Розвинуто сучасні уявлення щодо просторового розташування фітоценозів та їх масштабної розмірності. Представлений огляд продемонстрував, що основним підходом до виділення класу рослинності повинен залишатися флористико-соціологічний. Інші критерії можуть виступати додатковими аргументами при виділенні меж у рослинному континуумі, перевірці робочих гіпотез та прийнятті синтаксономічних рішень, особливо у тих випадках, коли об’єкт досліджень розташований у складному багатовимірному просторі. Екологічний, фізіогномічний, хорологічний, еволюційний і практичний критерії не повинні при цьому відігравати ключову роль та логічно корелювати з флористичним критерієм. На основі комплексного аналізу доведено помилковість наведення для України класів Poetea bulbosae i Saginetea maritimae. Також розглянуто різні підходи до розділення класів на групи за їхньою якістю. Зроблено припущення, що впродовж наступного десятиліття підвищення репрезентативності фітосоціологічних даних для України і Європи дозволить провести об’єктивну оцінку якості класів рослинності із використанням статистичних методів досліджень.

Представлені результати аналізу групи ергазіофітів флори регіонального ландшафтного парку «Сеймський» (Сумська область, Україна). Встановлено видовий склад – 100 видів судинних рослин, які належать до 90 родів та 40 родин. Проаналізовано їхню систематичну та біоморфологічну структуру. Домінантними родинами є Asteraceae, Rosaceae, Fabaceae, Poaceae, Solanaceae, Cucurbitaceae, Brassicaceae, Juglandaceae та Vitaceae. У спектрі біоморф переважають фанерофіти (48; 42%), менше терофітів (29; 29%) та гемікриптофітів (25; 25%). З’ясовано, що за часом занесення, усі види за виключенням Secale cereale (археофіт), належать до кенофітів; за первинним ареалом, суттєво переважають види північноамериканського походження (33; 33%), значно менше азійського (13; 13%), зокрема східноазійського (7; 7%) та середземноморського (12; 12%); за ступенем натуралізації найбільшою групою є колонофіти (29; 29%), наступні позиції займають відповідно ефемерофіти (22; 22%), агріо-епекофіти та ергазіофігофіти – по 15 видів (15%). Стабільний компонент флори парку складає 63%. Небезпечними для фітобіоти досліджуваної території є Acer negundo, Robinia pseudoacacia та Solidago canadensis – ксеноергазіофіти з інвазійним статусом у регіоні. Виділено потенційно інвазійні види, які мають тенденцію натуралізуватися у природних біотопах та домінувати в угрупованнях: Asclepias syriaca, Parthenocissus inserta, Rudbeckia hirta, Amorpha fruticosa, Lupinus polyphyllus, Heliopsis scabra. Проаналізовано участь вищезгаданих видів у різних типах біотопів та складено картосхеми їхнього поширення на території парку для подальшого моніторингу. Відмічено початок занесення видів з нечисленними локалітетами на території парку, які схильні дичавіти поблизу місць інтродукції з подальшим поширенням: Thladiantha dubia, Silphium perfoliatum, Helianthus tuberosus, Hemerocallis fulva, Rosa rugosa, Caragana arborescens.

Dicranum viride до цього часу не був предметом окремих досліджень в Україні, а відомості про його фітоценотичну приуроченість були відсутні. Він включений до низки міжнародних природоохоронних документів, а в Україні М.Ф. Бойко відніс його до рідкісних для окремих регіонів. В Українських Карпатах цей вид трапляється більш-менш рівномірно в усіх флористичних районах, окрім Закарпатської низовини та Закарпатського передгір’я. Нами вперше виявлено зростання D. viride у передгір’ї Вулканічного хребта в діапазоні висот 197–212 м н.р.м. В цілому зафіксовано 27 нових знахідок цього виду на Вулканічному хребті в межах висот 195–800 м н.р.м., тоді як до цього часу в літературі було повідомлено лише про дві знахідки. З них 15 знахідок (55,6 %) зафіксовано на камінні, 9 на стовбурах дерев (33,3 %), 3 на колодах (11,1 %). В умовах Вулканічних Карпат на найнижчих відносних висотах свого поширення вид надає перевагу кам’яним субстратам, тоді як згідно з літературними даними в межах Європи він трапляється переважно на стовбурах живих дерев в діапазоні висот 300–1200 м н.р.м. На основі 12 геоботанічних описів описана нова асоціація Dicranetum viridis в межах класу Frullanio dilatatae-Leucodontetea sciuroidis порядку Dicranetalia scoparii, cоюзу Dicrano scoparii-Hypnion filiformis. Dicranum viride трапляється з проєктивним покриттям від 1 до 5 балів (за шкалою БраунБланке). Постійним видом в угрупованнях є Hypnum cupressiforme. Найчастіше в угрупованнях на кам’яних субстратах ростуть Homalothecium sericeum, Paraleucobryum longifolium, Schistidium apocarpum, Isothecium alopecuroides. Постійними на корі дерев є Leucodon sciuroides, Orthotrichum patens, Anomodon viticulosus, Pseudanomodon attenuatus. Дана порівняльна характеристика видового складу угруповань з Українських та Польських Карпат. У складі бріоугруповань зафіксовано низку бріофітів, які трапляються переважно у малопорушених або старовікових лісах. До таких належать Leucodon sciuroides, Porella platyphylla, Anomodon viticulosus, Pseudanomodon attenuatus, Orthotrichum patens, Radula complanata, Metzgeria furcata, Frullania dilatata, Isothecium alopecuroides, Ulota crispa. Для збереження генофонду D. viride в Українських Карпатах пропонується створення лісового заказника в околицях м. Ужгород в урочищі Червеницький ліс, де було зафіксовано найбільше його знахідок.