Родина Fabacea Lindl. нараховує, за різними даними, від 730 до 766 родів і від 19 400 до 19 580 видів, поширених на всіх континентах Земної кулі (окрім Антарктиди) і майже в усіх природно-кліматичних зонах. В Україні – 70 родів, близько 380 видів – разом із підвидами, стабілізованими гібридними формами, описаними в статусі видів та найчастіше культивованими. Всього в Україні природних видів і тих, що культивуються в садах і парках близько 430. Найсуттєвіші номенклатурні зміни, в порівнянні з попереднім чеклістом, відбулися в родах Astragalus L., Chamaecytisus Link, Genista L., Lotus L., Medicago L., Onobrychis Mill., Securigera DC. Суттєвих номенклатурних змін зазнав парафілетичний рід Vicia L., з якого виключено низку видів, які увійшли до складу родів Ervilia Link та Ervum L. Натомість до роду Vicia уключено Lathyrus saxatilis (Vent.) Vis., що підтверджується порівняльно-морфологічними та молекулярно-філогенетичними даними. У роді Trifolium s. l. визнано три cегрегатні роди – Trifolium L. s. str., Chrysaspis Desv. та Amoria C.Presl але наводяться також альтернативні назви, як види Trifolium.

Південнокодринсько-Придністровський геоботанічний округ пухнасто-, скельно- та звичайно дубових лісів і різнотравно-злакових степів, що розташований на межі Лісостепової та Степової зон, віднесено до Придунайсько-Мезійської лісостепової провінції. Площа округу біля 625 тис. га. Цей округ ділиться на два геоботанічні райони: Південнокодринський та Придністровсько-Кучурганський, межу між якими проводимо по річці Дністер. Природна рослинність округу значно трансформована і разом із посадками лісів займає біля 30% площі, а агроценози та населені пункти  понад 70%. Для оцінки топологічної диференціації рослинності, що відображає β –ценорізноманіття, було складено «збірний» еколого-ценотичний профіль, на якому відображено  розподіл типових для регіону угруповань, і зокрема таких, що мають діагностичне значення. Виділено чотири мезокомбінації, специфіка яких відображає γ-ценорізноманіття даного регіону і є основою еколого-геоботанічного районування. Специфічними для округу є ліси з Quercus robur, Q. petraea, Q. pubescens (Carpinion betuli, Aceri tatarici-Quercion pubescentis), які в топологічному відношенні змінюються від підніжжя схилів і виходять на плакори, а степова рослинність представлена різнотравно-злаковими угрупованнями  з домінуванням чи участю Stipa рennata, S. tirsa, S. pulcherrima, S. capillata, Festuca valesiaca, Botriochloa ischaemum (Fragario-viridis-Trifolion montani, Festucion valesiacae). У межах району зафіксовані фрагменти угруповань з Саrex humulis, які у степовій зоні правобережжя України не трапляються, натомість відсутні угруповання Chrysopogon gryllus, наявні на правобережжі Дністра. У заплаві поширені деградовані угруповання Puccinellio distantis-Juncion gerardii.Проведено оцінку зміни показників 12 провідних екофакторів, що відображено на профілі у вигляді графіків, розраховані екстремальні та середні «фонові» значення, які слугують показниками для подальшого порівняння: Hd – 10.50 (мезофітні), Fh – 6.31 (гемігідроконтрастофітні), Rc – 8.58 (нейтрофітні),  Sl – 8.18 (евтрофні), Ca – 7.42 (акарбонатофітні), Nt – 5.95 (гемінітрофітно-нітрофітні), Ae – 6.34 (геміаерофобні), Tm – 9.10 (субмезотермні), Om – 11.26 (субаридофітні), Kn – 8.62 (геміконтинентальні), Cr – 8.52 (гемікріофітні), Lc – 6.90 (субгеліофітні), які найближче знаходяться до показників Acero tatarici-Quercion pubescentis та Medicago-Festucetum. Встановлено характер кореляції між екофакторами, серед яких в умовах наближеного до аридного клімату важливе значення має омброрежим та континентальність клімату. Основним типом загроз є висока розораність, а також фрагментованість природних угруповань, які є чутливими до зовнішнього впливу. Спостерігається евтрофікація лісів, що проявляється високою участю  нітрофільних видів у ценозах. У результаті кліматичних та антропогенних змін ліси з домінуванням Quercus pubescens у регіоні фактично зникли.

В статті обговорюються результати популяційного аналізу і змін видового різноманіття трав'яних багаторічників, рослинного угруповання Festucetum supinae, внаслідок  демутацій рослинності в альпійському поясі Чорногорського хребта (Українські Карпати).  До 1975 року, це угруповання знаходилося в умовах пасовищного навантаження. Від цього часу, коли ця територія увійшла до складу  Карпатьського національного парку, її вилучили з господарського обігу  Автор підсумовує результати тривалих (1974–2021 роки) популяційних досліджень і робить висновки щодо загальних тенденцій і перспектив відновлення первинного видового складу і оптимізації популяційної структури трав'яних компонентів Festucetum supinae. Наводяться дані щодо  характерних змін видового складу Festucetum supinae, закономірностей структурних трансформацій в популяціях трав'яних багаторічних рослин (чисельність особин, онтогенетична та віталітетна структура). Виявлено, що основні зміни видового складу Festucetum supinae відбуваються швидко і завершилася в перші 4–7 років після заповідання. Натомість подальша оптимізація їх популяційної структури, потребує довшого часу і не  завершилася навіть нині.  Зроблено висновок, що випас овець сприяє інвазіям діаспор з інших фітоценозів, та активізує вегетативне розмноження трав'яних багаторічників шляхом механічної партикуляції. Періодичні обліки видового складу в цьому ценозі показали, що  формально (кількісно) воно майже не змінилося (19 видів на пасовищах, проти 20 видів трав'яних рослин, на заповідних ділянках). Але  демутація спричинила  його суттєве якісне оновлення (більш як на 50% видового складу Festucetum supinae). Цікаво, що жоден з нових видів не є адвентивним для даної території. Навпаки, це аборигенні види, що притаманні первинному складу альпійських лук в Карпатах. Тобто, на відміну від деяких рослинних угруповань в субальпійському поясі, демутація пасквального (пасовищного) угруповання Festuceta supinae призвела до однозначно позитивних змін. Це не тільки трансформації  популяційної структури трав'яних компонентів, але і формування нових популяцій типовими альпійськими рослинами з сусідніх угруповань. Відтак, за своїм видовим складом в рослинному угрупованні Festuceta supinae відбувається поступове відновлення первинного складу. Цьому сприяє низька інвазібільність цього угруповання, яка  стримує  проникнення сюди чужорідних видів. Разом цим майже в усіх трав'яних багаторічників відбулися принципові зміни онтогенетичної, віталітетної структури і в чисельності особин. Якщо за онтогенетичним типом на пасовищних ділянках переважали нестійкі інвазійні або інвазійно-регресивні популяції, то зараз їх змінили стійкі популяції нормального типу. Аналогічні зміни відбулися і в віталітетному складі популяцій. Зараз в угрупованні Festucetum supinae замість депресивних віталітетно неповночлених популяцій переважають віталітетно повночлені популяції рівноважного або процвітаючого типів. Ці результати є безумовним доказом позитивного впливу демутаційних процесів на відновлення природного видового різноманіття деградованих рослинних угруповань в альпійському поясі Карпат. За результатами досліджень зроблено висновок, що на відміну від субальпійських лучних угруповань, зміни видового складу та популяційної структури трав'яних компонентів угруповань в альпійському поясі відбуваються без сукцесійних змін  домінанту, яким залишається популяція  Festuca supina Schur. В усіх випадках, вона була стабільною  за онтогенетичною або віталітетною структурою і за стійкістю потоку заміщення поколінь. Автор робить висновок, що хоча помірний випас сільськогосподарських тварин формально не змінює видового різноманіття в угрупованні Festucetum supinae, але сприяє дестабілізації і регресу структури більшості з його компонентів. Розвиток тенденцій їх подальшої деградації створює реальну загрозу остаточного зникнення популяцій аборигенних видів з складу Festucetum supinae. За результатами спостережень (1974–2021 роки) в цьому фітоценозі було помічено збільшення розмірів (життєвості) особин та загального проективного покриття (60% до 80%.). Цікавим видається і той факт, що всі ці зміни пройшли без очікуваних сукцесійних замін домінанта, а, навіть, без послаблення його популяційних позицій. Автор робить висновок, що при демутаціях загальний процес відновлення визначають типові види альпійської флори, які звичайно домінують в альпійському поясі Карпат.

Під час дослідження мікобіоти Національного природного парку “Мезинський” (Чернігівська обл., Україна) авторами було зареєстровано 259 видів грибів та грибоподібних організмів, з яких 235 є новими для території парку. Серед них слизовиків – 4, мукорових – 1, сумчастих – 128 та базидієвих – 102 види. 14 видів з території дослідженого національного парку, а саме Capronia pulcherrima, Flammocladiella anomiae, Garnaudia elegans, Hypomyces corticiicola, Mollisia caespiticia, Neodidymelliopsis negundinis, Nigrograna fuscidula, Parafenestella germanica, Phaeobotryon negundinis, Skeletocutis nemoralis, Stylonectria wegeliniana, Trichoderma atrobrunneum, T. protopulvinatumта Xylomelasma sordida є новими для України. Переважна більшість з них є мікофілами. Знайдений Exidiopsis sp. є, вірогідно, ще не описаним, новим для науки видом з E. effusa комплексу. До числа вже відомих в Україні, але рідкісних видів грибів належать Acanthostigmella pallida, Anomalemma epochnii,  Arachnocrea stipata, Bactrodesmium leptopus, Fusicolla epistroma, Hilberina caudata, Hydnocristella himantia, Neocucurbitaria rhamni, Nitschkia grevillii, Peniophora rufa, Pezicula corticola, Polycephalomyces tomentosus, Rigidoporus crocatus, Selenosporella gliocladioides, Spadicoides grovei, Sporophagomyces chrysostomus, Taeniolella delicata та Tripospermum camelopardus. Наведено короткий історичний огляд вивчення мікобіоти парку. Після поєднання результатів аналізу літературних даних та власних знахідок узагальнений список видів Національного природного парку ПП “Мезинський” станом на цей час нараховує 509 видів, серед яких слизовиків – 25, мукорових, – 1, базидієвих – 215, сумчастих – 268 видів. У порівнянні з інформацією про інші об’єкти природно-заповідного фонду України стає очевидним, що подальші дослідження мікобіоти цього національного природного парку залишаються актуальними.

Наводяться дані щодо лишайників та ліхенофільних грибів Рівненського природного заповідника. Список, що складений на основі власних досліджень, ревізії гербарних колекцій та літературних джерел, нараховує 69 видів. Серед них Buellia griseovirens, C. cornuta, Lecanora saligna, L. symmicta, Micarea minuta, Parmeliopsis hyperopta, Placynthiella icmalea, P. uliginosa s. lat.,Trapeliopsis flexuosa, T. granulosa, Stereocaulon condensatum, Thelocarpon intermediellum, Trapelia glebulosa, T. obtegens, Violella fucata виявилися новими для Рівненської області. 23 види лишайників є новими для Рівненського природного заповідника. Micarea minuta вперше наводиться для території України. Цей нещодавно описаний з Нідерландів вид характеризується ареольованою невираженою сланню з сіруватими апотеціями, 80–200 мкм діаметром, які містять пігмент sedifolia-grey та не містять гіфрофорової кислоти. Cladonia rangiferina, C. phyllophora виключені зі списку лишайників заповідника. Лишайникові угруповання представлені епіфітними видами переважно на корі Pinus sylvestris та Betula spp., епігейними видами на дюнах та рідше на кам’янистому субстраті (морена).