На основі деревно-кільцевої хронології (1932–2015 рр.) реконструйовано та оцінено вміст вуглецю у стовбуровій біомасі насадження дуба звичайного (Quercus robur L.) парку «Феофанія». Середній річний радіальний приріст у досліджених дерев з середнім віком 65 років становить 3,18±1,06 мм та варіює в межах 1,86–5,49 мм. Станом на 2015 рік у стовбурі одного дерева в середньому накопичено 366±176 кг вуглецю, що коливається в межах 167–922 кг залежно від величини діаметру дерева. Встановлено, що у дуба звичайного із збільшенням віку підвищується його вуглецедепонувальна здатність. У віці 20 років досліджені дерева в середньому накопичували 2 кг/рік, у 30 років – 5 кг/рік, у віці 45–72 роки близько 10 кг/рік.

Проаналізовано географічну структуру флори національного природного парку «Пирятинський». Розроблено типологічну систему ареалів, що доповнюється їх зональними характеристиками, визначенням типу хоріонімічного елементу та їхньої активності. Встановлено, що ареали флори національного парку розподіляється між 11 типами, 1 підтипом та 39 групами. Хорологічне ядро флори НПП «Пирятинський» становлять еврихорні прогресуючі види з ареалами євразійського та голарктичного типів, які розташовуються переважно в температній та субмеридіональній зонах. Значною є участь палеарктичних, європейсько-середземноморсько-ірано-туранських та європейських геоелементів. Флора національного природного парку демонструє тісні флорогенезисні зв’язки з Середземномор’ям, особливо зі східносередземноморським центром ксерофітної флори. Разом з тим участь євразійських степових та пустельно-степових елементів мінімальна, що пов’язано з широтним розташуванням національного парку і тотальним знищенням характерних для цих видів флорокомплексів. Підвищена частка видів з ареалами поліконтинентального типу є наслідком проникнення у флору адвентивних елементів. Розташування території НПП «Пирятинський» у долині р. Удай та на межі фітохорій регіонального масштабу сприяє збагаченню флори різними за екологією, походженням та сучасним поширенням видами, що свідчить про значну созологічну цінність цієї природно-заповідної території.

Уточнено синтаксономічну структуру созологічно цінних ценозів гало-нітрофільної (Cakiletea maritimae), псамофітної (Ammophiletea) і псамофітно-степової (Festucetea vaginatae) рослинності острова Джарилгач, яка представлена шістьма асоціаціями і одним базальним угрупованням, що належать до трьох союзів, трьох порядків і трьох класів. Наведено класифікаційну схему, фітоценотичні та синоптичну таблиці, надано характеристику в межах класів та асоціацій, проведено оцінку ступеню раритетності за созологічними ознаками діагностичних видів. Виявлено нові для острова синтаксони: клас Cakiletea maritimae, асоціації Lactuco tataricae-Cakiletum euxinae, Tournefortietum sibiricae та угруповання Trachomitum venetum subsp. russanovii.

На території басейну нижньої Сули ксеромезофільні дубові ліси виділились у нову асоціацію Violo hirtae–Quercetum roboris з трьома підасоціаціями, які віднесені до союзу Aceri tatarici–Quercion roboris. В статті акцентовано на тому, що в Лівобережному Лісостепу України вони є рідкісними, займають найсухіші екотопи плакорів (четверті надзаплавні тераси) над урвищами, між гребенями балок, на верхівках схилів, і виконують важливі протиерозійні та ґрунтозахисні функції.

Узагальнено відомості щодо поширення рідкісного виду флори України Scopolia carniolica на Придніпровській височині (в межах Київської, Житомирської, Черкаської і Кіровоградської областей). У регіоні за весь час флористичних досліджень було виявлено 20 місцезнаходжень виду, із яких 4 уже втрачені. Описане 1 нове місцезнаходження. За результатами досліджень 6 локальних популяцій S. carniolica встановлено, що вони мало- або середньочисельні, а деякі – перебувають у загрозливому стані.

У заплавах водойм м. Київ досліджено лучну рослинність та її раритетний фітоценофонд, куди належать угруповання семи асоціацій Agrostio vinealis-Calamagrostietum epigei, Festucetum pratensis, Koelerio-Agrostietum vinealis, Lysimachio vulgaris-Filipenduletum, Agrostio giganteae-Festucetum pratensis, Poetum pratensis, Poo palustris-Alopecuretum pratensis. В них відмічено зростання Iris sibirica L. – виду занесеного до Червоної книги України. Встановлено, що найбільше проективне покриття і клас постійності він має в угрупованнях асоціацій Festucetum pratensis та Lysimachio vulgaris-Filipenduletum. Цим асоціаціям пропонуємо надати ІІІ категорію охорони та внести в наступне видання Зеленої книги України. Решту п’ять асоціацій доцільно охороняти як типові і надати їм IV категорію охорони.

На території національного природного парку «Білобережжя Святослава» охороняється 82 види лишайників та 12 видів ліхенофільних грибів. Лишайник Athallia alnetorum та ліхенофільний гриб Pronectria xanthoriae вперше наведені для України, 12 видів є новими для Миколаївської області, 71 вид – новий для національного парку. Більшість лишайників є епіфітами (66 видів), що зустрічаються на корі Alnus glutinosa, Pinus sylvestris, Populus tremula, Quercus robur, Salix alba. 12 видів утворюють лишайниковий покрив на закріплених кучугурах та піщаних пласких степових ділянках. Три види лишайників Cetraria aculeata, Seirophora lacunosa, Xanthoparmelia camtschadalis включені до Червоної книги України, а чотири види Chaenotheca trichialis, Parmelina quercina, Usnea hirta,Xanthoparmelia pokornyi занесені до регіонального «червоного» списку Миколаївської області.

У роботі узагальнено сучасні відомості про різноманіття дискоміцетів Харківського Лісостепу. Перелік видів складений на основі аналізу літератури, починаючи з середини XIX ст., критичної ревізії матеріалів наукового гербарію CWU Myc, а також власних зборів, проведених протягом 2010-2017 рр. Список містить 254 види дискоміцетів, що належать до 115 родів, 35 родин, 8 порядків та 5 класів відділу Ascomycota. Серед них 134 види наводяться вперше для регіону, 43 – вперше для Лівобережної України, а 36 є новими знахідками для України.