ЧОРНОМОРСЬКИЙ БОТАНIЧНИЙ ЖУРНАЛ • ЧЕРНОМОРСКИЙ БОТАНИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ • CHORNOMORSKI BOTANICAL JOURNAL

Агаєва P.Н., Гарахані Р.X., Гусейнова А.Ю., Алі-Заде В.М. 

Дикорослі види декоративних трав з родини Asteraceae північно-східної частини Азербайджану

Резюме

Агаєва P.Н., Гарахані Р.X., Гусейнова А.Ю., Алі-Заде В.М. (2018). Дикорослі види декоративних трав з родини Asteraceae північно-східної частини Азербайджану. Чорноморськ. бот. ж., 14 (3): 204–212. doi: 10.14255/2308-9628/18.143/1

 

У статті наводяться дані про види дикорослих декоративних трав'янистих рослин з родини Asteraceae, зібраних у 2012–2017 роках в Губинському і Гусарському районах Азербайджану (Великий Кавказ). У цілому зібрано і визначено більш ніж 120 гербарних зразків, встановлені діагностично важливі морфологічні ознаки з згідно з сучасною номенклатурою, виявлено 49 таксонів, що відносяться до 28 родів і 11 триб з урахуванням сучасної номенклатури. Вказана таксономічна структура, життєві форми, морфологічні типи та поширення в залежності від висоти зростання та вологості грунту. Встановлено нове місце зростання видів Cyanus cheiranthifolius та Leontodon danubialis в Губі. У вивченому регіоні також відзначені реліктовий вид Callicephalus nitens і ендемік Кавказу Tanacetum leptophyllum. У зазначених районах переважають багаторічні рослини. Erigeron acris і Lactuca serriola можуть рости як однорічні, але Carduus nutans, в основному, дворічний. Senecio vernalis може рости як однорічна, дворічна або багаторічна рослина, в залежності від місця зростання. Такі морфологічні особливості як форма кореневих систем, розгалуження стебла, контури листків і розташування кольорів дуже різноманітні і залежать від середовища проживання. Деякі види трапляються як в лісових, так і в лучних угрупованнях, уздовж гірських схилів. Зміна видового різноманіття і послідовна тенденція зростання по градієнту висоти спостерігалися від нижнього до верхнього гірських поясів, в високогір'ях кількість видів зменшувалася. Отримані результати свідчать, що потепління клімату супроводжується зміщенням місця існування деяких видів. На розподіл видів з висотою впливають особливості гірського хребта, експозиції схилів, типи грунтів, процеси зсуву ґрунтів і потепління клімату. Деякі види були зареєстровані в більш ніж одному висотному поясі. Значне число декоративних дикорослих трав, що відносяться до Asteraceae, які ростуть в цьому регіоні, можна успішно використовувати в садівництві в парках і садах.


Злобін Ю.А. 

Алгоритм оцінки віталітету особин рослин і віталітетної структури фітопопуляцій

Резюме

Злобін Ю.А. (2018). Алгоритм оцінки віталітету особин рослин і віталітетної структури фітопопуляцій. Чорноморськ. бот. ж., 14 (3): 213–226. doi: 10.14255/2308-9628/18.143/2

 

Віталітетний аналіз часто використовується як інструмент оцінки життєвого стану особин і популяцій рослин. На прикладі популяцій Allіaria petiolata і типовому модельному прикладі детально розглянуті три етапи проведення віталітетного аналізу. На першому етапі встановлюється група ознак, що характеризують життєвий стан особин досліджуваного виду рослин. Для оцінки віталітету особин, а потім і популяцій в цілому, використовується три (стандартна процедура віталітетного аналізу) або більше ознак. На другому етапі проводиться оцінка віталітету кожної з особин, включених до вибірки необхідного обсягу, за суворим математичним алгоритмом – переведення значень ознак, які початково виражені в абсолютних значеннях, в частки одиниці, визначення віталітету особин. Віталітет окремих особин лежить в амплітуді від 0 до 1,0 і чим він вищий, тим вище життєвий стан даної особини. В основному алгоритмі віталітетного аналізу особини в популяції поділяють на три класи віталітету: «а», «b» і «с». Для цього інтервал значень віталітету особин, які лежать в амплітуді від 0 до 1, поділяється на три рівні зони: більше 0,66 – вищий клас віталітету – клас «а», віталітет особини від 0,33 до 0,66 – клас «b», проміжний і особини, віталітет яких менше 0,33, клас «с» – особини нижчого класу віталітету. Відповідно до значень життєздатності особини (Qособини) їм привласнюється той або інший клас віталітету. На третьому етапі проводиться інтегральна оцінка віталітету популяцій. Залежно від співвідношення в популяції особин класів а, b і с, популяція відноситься до одного з трьох віталітетних типів: процвітаюча, рівноважна або депресивна. На відміну від віталітету особин, віталітет популяцій лежить в амплітуді значень Q від 0 до 0,5. Цей інтервал поділяють на три рівні частини: від 0 до 0,167, від 0,167 до 0,333 і від 0,333 до 0,500. Перший з цих інтервалів (Q менше 0,167) відповідає депресивним популяціям, другий від 0,167 до 0,333 – рівноважним і третій (Q більше 0,333) – процвітаючим. Окремо розглянуті можливості модифікації типового алгоритму оцінки віталітету особин і популяцій для рослин різних життєвих стратегій, що свідчить про гнучкість методики оцінки віталітету особин і популяцій.


Жиляєв Г.Г.

Віталітетна диференціація як передумова поліваріантного розвитку в природних популяціях Homogyne alpina (Asteraceae) Чорногори (Карпати)

Резюме

Жиляєв Г.Г. (2018). Віталітетна диференціація як передумова поліваріантного розвитку в природних популяціях Homogyne alpina (Asteraceae) Чорногори (Карпати). Чорноморськ. бот. ж., 14 (3): 227–239. doi: 10.14255/2308-9628/18.143/3

 

У статті узагальнено результати багаторічних стаціонарних досліджень поліваріантності синонтогенезу у трав'яних багаторічних рослин. На прикладі популяції Homogyne alpina показано, що на кожному рівні життєвості синонтогенез здійснюється за окремою, специфічною схемою. На цій підставі, природа поліваріантності синонтогенезу інтерпретується як наслідок адаптивних змін віталітетного складу популяцій. Відтак, загальна картина базового (популяційного) синонтогенезу є комбінацією його варіантів за групами життєвості. Наводяться результати спостережень за популяційними змінами вмісту вегетативно пасивних особин, які знаходяться в стані глибокого спокою і передумови для їх активізації. Виявлено, що зміни чисельності особин, вікового і віталитетного складу популяції H. alpina регулюються не смертністю, а внаслідок оперативного перерозподілу між групами репродуктивно пасивних і активних особин. Таким чином, адекватно до дії природних і антропогенних факторів, відбувається автокорекція чисельності і складу репродуктивних особин. Вона проявляється  варіаціями онтогенетичного і віталітетного складу, а не безпосередньою перебудовою базової схеми синонтогенезу популяції. Зроблено висновок, що будь-які трансформації віталітетної структури, впливають на формування потоків поколінь та їх заміщення в популяціях. Показано, що масовий перехід в стан глибокого спокою є механізмом консервації відновлювального потенціалу популяцій, який функціонує незалежно від чисельності репродуктивно активних особин. Зроблено висновок, що нарівні з ґрунтовими банками насіння і бруньок відновлення, групи особин, що перебувають в стані глибокого спокою, слід вважати безальтернативним системним елементом популяцій трав'яних багаторічників.


Дубина Д.В., Еннан А.А., Дзюба Т.П., Вакаренко Л.П., Кірюшкина Г.М., Шихалєєва Г.М.

Синтаксономія рудеральної рослинності долини Куяльницького лиману

Резюме

Дубина Д.В., Еннан А.А., Дзюба Т.П., Вакаренко Л.П., Кірюшкина Г.М., Шихалєєва Г.М. (2018). Синтаксономія рудеральної рослинності долини Куяльницького лиману. Чорноморськ. бот. ж., 14 (3): 240–268. doi: 10.14255/2308-9628/18.143/4

 

З’ясований сучасний стан рудеральної рослинності долини Куяльницького лиману та встановлена її фітоценотична різноманітність. Найбільшим синтаксономічним багатством характеризується клас Stellarietea mediae (13 асоціацій, 7 союзів та 3 порядки), меншим – Artemisietea vulgaris (10 асоціацій, 4 союзи і 2 порядки), найменшим – Polygono-Poetea annuae (1 асоціація, 1 союз і 1 порядок). Виділена нова асоціація – Amarantho blitoidis-Tribuletum terrestris.Найпоширенішими на дослідженій території є  ценози асоціацій Agropyretum repentis, Hordeetum murini, Melilotetum albo-officinalis,Chamaeplietum officinalis, Lactucetum tataricae, Anisantho-Artemisietum austriacae, Polygonetum arenastri. Більшість виявлених асоціацій досить характерні для всієї Західної та Східної Європи, в тому числі України, однак вагомою є частка термофільних угруповань, зокрема Bromo squarrosi-Sonchetum oleracei, Lactucetum tataricae, Anisantho-Artemisietum austriacae, Calamagrostietum epigei, Amarantho blitoidis-Tribuletum terrestris та Cynodontetum dactyli. Внаслідок катастрофічного зменшення в останні роки водної поверхні лиману спостерігається збільшення площ і кількість рудеральних угруповань, складених термофільними однорічниками. Встановлено, що формування рудеральної рослинності відбувалося за рахунок синантропних фітоценозів регіону та попередніх формацій природної рослинності. Наявність у складі ценофлори часом значної частки аборигенних видів (до 55 %) вказує на можливість ренатуралізації природної рослинності за умови зниження антропогенного тиску та запровадження відповідних заходів. Широке поширення та різноманіття рудеральної рослинності, а також високий ступінь її адвентизації свідчать про загрозливу екологічну ситуацію в регіоні та значний рівень антропогенної трансформації природних угруповань. Є вкрай необхідними заходи оптимізації, відновлення та реставрації напівприродних та антропогенних екосистем лиману. Вирішення цього завдання можливе лише шляхом створення Національного природного парку «Куяльницький».


Громакова А.Б.

Нові знахідки лишайників та ліхенофільних грибів зі Східної України

Резюме

Громакова А.Б. (2018). Нові знахідки лишайників та ліхенофільних грибів зі Східної України. Чорноморськ. бот. ж., 14 (3): 269–278. doi: 10.14255/2308-9628/18.143/5

 

У статі наведені дані щодо рідкісних та цікавих знахідок 5 видів лишайників та 13 видів ліхенофільних грибів зі Східної України, що мають різну ступінь флористичної новизни. Всі види були виявлені під час ліхенологічних досліджень, що проводились на територіях Харківської та Донецької областей у 2012–2018 роках, а також ревізії матеріалів гербаріїв CWU та KHER. Серед виявлених видів лишайник Calicium pinastri є новим для рівнинної частини України. Він характеризується тонкою непомітною сланню, чорними апотеціями на ніжці, коричневим гіпотецієм та 1-септованими коричневими еліпосоїдними аскоспорами. Десять видів – Clypeococcum hypocenomycis, Didymellopsis perigena, D. pulposi, Erythricium aurantiacum, Flavoplaca austrocitrina, Lichenochora hypanica, L. weillii, Marchandiomyces corallinus, Psorotichia montinii, Pyrenidium actinellum – нові для Лівобережної України. Lichenodiplis lecanorae, Placopyrenium trachyticum та Scytinium tenuissimum вперше наводяться для Лівобережного Лісостепу. Athelia arachnoidea, Cercidospora macrospora, Codonmyces lecanoraeта Lichenostigma elongatum доповнили загальний список ліхенобіотиХарківської області. Ліхенофільний гриб Lichenochora hypanica, що характеризується кулястими коричневими зануреними псевдотеціями до 150 мкм у діаметрі, 2–4-споровими сумками та двоклітинними гіаліновими еліпсоїдними аскоспорами, був виявлений на Endocarpon pusillum, що є йогоновим господарем. Ця знахідка є першою поза межами типового локалітету. У статті наведені місцезнаходження знайдених видів лишайників та ліхенофільних грибів, їхні екологічні особливості та поширення в Україні. Для лишайника Calicium pinastri та ліхенофільного гриба Lichenochora hypanica надані українські діагнози видів. З урахуванням виявлених видів на даний час для ліхенобіоти Харківської області всього зареєстровано 17 видів ліхенофільних грибів.


Ходосовцев О.Є., Дармостук В.В., Мойсієнко I.I., Давидов O.В.

Лишайники та ліхенофільні гриби острова Березань з нотатками щодо його флористичного та ландшафтного різноманіття

Резюме

Ходосовцев О.Є., Дармостук В.В., Мойсієнко I.I., Давидов O.В. (2018). Лишайники та ліхенофільні гриби острова Березань з нотатками щодо його флористичного та ландшафтного різноманіття. Чорноморськ. бот. ж., 14 (3): 279–290. doi: 10.14255/2308-9628/18.143/6

 

На території острова Березань (Миколаївська область, Україна) виявлено 43 види лишайників та 5 видів ліхенофільних грибів. Лишайники Lecania leprosa та Myriolecis bandolensis вперше наводяться для України. L. leprosа вперше знайдений після опублікування його діагнозу. Myriolecis bandolensis, що поширений у супраліторальній зоні Західного Середземномор’я, вперше наведений для узбережжя Чорного моря. На острові виявлені найпівнічніші в Україні біотопи, де зростає Collemopsidium halodytes, що утворює чорну зону в нижній геоліторальній зоні. Місцезнаходження ефемерного лишайника Epiphloea byssina, що формує темну кірочку на кромці кліфу, є другим в степовій зоні України. Новими для Миколаївської області виявились лишайники Athallia skii, Collemopsidium halodytes, Flavoplaca austrocitrina, F. limonia, Lecania inundata, Staurothele frustulenta, Verrucula biatorinaria та ліхенофільний гриб Lichenochora caloplacae. Природними субстратами для зростання лишайників є вапнякові відслонення в геоліторальной зоні, гілочки чагарничків Kochia prostrata та Ephedra distachya, грунт в місцях абразії. На цих субстратах виявлено 50 % лишайників острова. Археологічні кам’янисті артефакти, такі як кладки стін або мурів, що побудовані з вапнякових брил, а також бетоновані споруди є основними субстратами для іншої половини лишайників. Попередній список судинних рослин острова Березань налічує 45 видів, які належать до 40 родів 20 родин 2 відділів. Основу природного рослинного покриву складають степові види рослин, що збереглися лише локально, переважно на прилеглих до кліфу ділянках. Домінуючі на острові дернинні злаки представлені Agropyron pectinatum, рідше Festuca valesiaca, а також Poa bulbosa. З видів ксерофільного степового різнотрав’я відмічені Achillea setacea, Allium guttatum, Eryngium campestre, Salvia nemorosa. Ephedra distachya включений до Червоного списку Миколаївської області. В статті наведені ілюстрації ландшафтів острова, лишайників, судинних рослин та їх місцезростань.


Бойко М.Ф.

Путредофіти у бріофлорі України

Резюме

Бойко М.Ф. (2018). Путредофіти у бріофлорі України. Чорноморськ. бот. ж., 14 (3): 291–300. doi: 10.14255/2308-9628/18.143/7

 

Значна кількість видів мохоподібних зростає на такому субстраті, як гнилі рештки рослин, тварин і грибів. У бріофлорі України таких 134 види – 77 видів мохів та 57 печіночників, що становить 15,55 % видового складу. Проте ця субстратогрупа не типізована, не має короткої однослівної назви, яка характеризувала б особливості видів цієї групи. Нами запропоновано дати їй назву путредофіти (від латинського рútredo – гниття, quasi lignum putridum – гнила, трухлява деревина). Називати цю групу епіксилами неправильно, оскільки епіксили зростають на оголеній деревині стовбурів дерев, гілок та пнів до того часу, доки ці субстрати не почали розкладатися і на них стали добре помітні процеси гниття. Путредофіти – це види, які поселяються не тільки на гнилій деревині різних стадій гниття, а й на гнилих рештках трав’янистих рослин, на гнилій лісовій підстилці, на розкладених рештках грибів, лишайників, інших мохів, на рештках тварин та на їх екскрементах, на розкладених предметах діяльності та побуту людини різних стадій гниття (наприклад, викинуте взуття, одяг, ганчірки тощо). Серед бріопутредофітів виділяємо 5 груп за відношенням до путредосубстратів та до інших типів субстратів, на яких поселяються ці види мохоподібних: І група – евпутредофіти (гр. eu – хорошо, добре + путредофіти) (17 видів); ІІ група – субпутредофіти (лат. sub – під + путредофіти) (25 видів); ІІІ група – мезопутредофіти (гр. mesos – середній + путредофіти) (41 вид); ІV група – олігопутредофіти (гр. ολίγος – небагато + путредофіти) (30 видів); V група – паулопутредофіти (лат. paulo – трохи, трішечки, незначно + путредофіти) (21 вид).