Інцертофіли – домінуючий тип екохемоморф мохоподібних степової зони України
Ключові слова:
інцертофіли, екохемоморфи, степова зона України.Анотація
У статті підведено підсумок 20-річного вивчення інцертофілів, домінуючого типу екохемоморф мохоподібних степової зони України. У бріофлорі за відношенням мохоподібних до хімізму субстрату відмічено 8 екохеморф, а саме: інцертофіли, кальцефіли, ацидофіли, кальцефоби, кремнєфіли, галофіти, еврифіли (індиференти) та нітрофіли. Домінують інцертофіли (лат. інцертус (incertus) – неясний, невизначений) – 171 вид, 54,6% видового складу. Інцертофіли – це види, які віддають перевагу субстратам з нечітко вираженими властивостями хімічного складу, в яких не проявляється дія однієї якоїсь зі складових хімічного складу, не проявляють чіткої залежності від характеру хімізму субстрату. Якщо субстрат проявляє певні чіткі властивості хімічного складу, то на таких субстратах ці види не зростають. До родів, що містять найбільше інцертофілів, відносяться: Sciurohypnum – 100,0 %, Amblystegium – 80,0 %, Orthotrichum – 78,57 %, Bryum – 77,7 %, Brachythecium – 75,0% та ін. Більшість провідних родин бріофлори степової зони мають дуже високий показник інцертофільності. Найвищий рівень інцертофільності мають родини Orthotrichaceae – 78,5 %, Bryaceae та Brachytheciaceae – по 75,0 %, Ditrichaceae – 71,42 %, Amblystegiaceae – 64,7 %, Hypnaceae – 64,28 %, Funariaceae – 62,5 % та ін.
Посилання
АБРАМОВ И.И. Проблема эндемизма у листостебельных мхов. – Ленинград: Наука, 1969. – 55 с.
БАЧУРИНА Г.Ф., МЕЛЬНИЧУК В.М. Флора мохів Української РСР. Вип. 1.– Київ: Наук. думка, 1987. – 179 с.
БОЙКО М.Ф. Бриофлора степной зоны Восточно-Европейской равнины и Предкавказья. – Автореф. дисс.… докт. биол. наук: специальность 03.00.05 – ботаника / Институт ботаники им. Н.Г.Холодного АН Украины. – Киев. 1992. – 36 с.
БОЙКО М.Ф. Екологічні групи мохоподібних за відношенням до хімізму субстрату Степової зони Європи // Проблеми ботаніки і мікології на порозі третього тисячоліття. Мат. Х з"їзду УБТ. – К., Полтава, 1997а. – С. 56.
БОЙКО М.Ф. Екологічні групи мохоподібних по відношенню до хімізму субстрату // Метода. – 1997 б, вип. 4. – С. 7-10.
БОЙКО М.Ф. Бріофлористичне різноманіття узбереж Чорного і Азовського морів та його охорона // Метода. – 1997. – Вип. 6 (ювілейне видання). – С. 7-12.
БОЙКО М.Ф. Анализ бриофлоры степной зоны Европы. – Киев: Фитосоциоцентр, 1999. – 180 с.
БОЙКО М.Ф. Чекліст мохоподібних України. – Херсон: Айлант, 2008. – 232 с.
БОЙКО М.Ф. Мохоподібні степової зони України. – Херсон:Айлант, 2009. – 263 с.
БОЙКО М.Ф. Aulacomnium arenopaludosum Boiko sp.nov. (Bryopsida, Aulacomniaceae) – новий вид мохів зі степової зони України // Чорноморськ. бот. ж. – 2010.– Т.6, № 1. – С. 95-101.
ЗАГОРОДНЮК Н.В. Мохоподібні рівнинного Криму. Автореферат дис. … канд.. біол.. наук, 03.00.05 – ботаніка. – Ялта, 2011. – 20 с.
МАМЧУР З.І. Урбанофільні епіфітні мохи у м. Львові // Вісник Львівського ун-ту. Серія біологічна. – 2010. – Вип. 54. – С. 115-122.
ХОДОСОВЦЕВ О.Є. Лишайники причорноморських степів України. – Київ: Фітосоціоцентр, 1999. – 235 с.
DIERSSEN K. Distribution, ecological amplitude and phytosociological characterization of European bryophytes // Bryoph. Bibl. – 2001. – № 56. – P. 1-289.
DÜLL R. Zeigerwerte von Laub- und Lebermoosen // Scripta geobotanica, 1991. – Vol. 18. – S. 175-214.
DURING H.J. Ecological classifications of bryphytes and lichens. In: Bryophytes and lichens in a changing environment / Eds. J.W.Bates, A.M.Farmer. Claredon Press, Oxford, 1992. – P. 35-40.
FUDALI E. Ecologacal assessment of the changes in species composition of mountain spruce forests’ bryophyte laeyer in the Karkonosze Mts after huge dieback in 1970-1980 // Rocz. AR Pozn. – 2008. – № 387. – P. 9-13.
STEBEL A. The mosses of the Beskidy Zachodnie as a paradigm of biological and environmental changes in the flora of the Polish Western Carpathians. – Habilitation thesis. – № 17. – 2006. – Katowice-Poznań: Sorus, 2006. – 347 p.
